Writers' Fate
Writer of the present era, Conceived and raised in the illumination of the gods. Literary path they showed me, Never to be them but to seek what they sought. Winter and summer, i lay my lines. Explicit and abstract, still in my lines of ancestors. Lines of creatity i wished, and end to it i prayed not. Papyrus and cuneiform, all i grew with. Path to creativity i've achieved, Troubled now, for my well appears dry. Oh 'er DANU, sandy not my well of creativity. SADV, inspire me i pray. The folks of my ancestors, a letter to you. Soyinka and achebe i call on thee, Men of old i beckon you all to my request. An answer to this am in need of... DOES CREATIVITY HAS ITS ERA? Thomas Oluwatosin © Fearless Lines FOOTNOTES -PAPYRUS ( A material prepared in ancient Egypt from the pithy stem of a water plant, used in sheets throughout the ancient Mediterranean world for writing or painting. -CUNEIFORM ( Denoting or relating to the wedge-shaped characters used in the ancient writing systems of Mesopotamia, Persia, and Ugarit, surviving mainly on clay tablets. -DANU (An irish goddess, also called the mother of healing, abundance, love, wisdom and creativity) -SADV (A forest goddess that brings creativity in a magical, eathy, forest-like, deer spirit sort of way).
2021-06-10 12:12:57
1
0
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
102
16
4139
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11282