Скальд

Мілена Грім

Там де зараз лежить асфальт По дорозі старій, і не з криці, Проїжджав славнозвісний Скальд На своїй золотій колісниці. Дарував він людям таланти. Виявляв митців і музик, Хто майстерно вправлявся би в танці, Поки хист до навчання не зник. А Земля і прихильна, й родюча За дітей, що зродились на ній Дивувала. І пишний, бундючний Годувала кортеж дорогий. Та дорогу покрили асфальтом, І талант закопали у нім І художники і музиканти Стали слугами в ладі новім. А Землі так хотілося жити! І родити талан для дітей Але ж ходять по ній ворожбити І виманюють волю в людей.

2023-08-09 21:14:26

1

0

Схожі вірші

Всі

وردةٌ قبِيحة

تُومِي.

و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟

55

10

2482

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11168