Сумний листопад

Мілена Грім

За вікнами знову сумний листопад, Та він не зігріє роз’ятрену душу. Не листя багряне – ракети летять – Їх відблиск у кожній кривавій калюжі. І спогадів теплих беззахисний шал Ледь жевріє серед домівок потрощених. Для тих, хто війни чорну пащу пізнав, Нічого не буде від дому дорожчого. Навшпиньках душа серед темних руїн У вікна сліпі зазирає тихенько. Отут були пам’ятки з різних країн, Отут у поетів були посиденьки. А звідси – на варту навік заступив. І поклик сурми – був останнім зі звуків. По ріках Вальгали навічно поплив, Для воїна честь. Для родини то – мука. Непевна та дійсність. Бринять рубежі. Немов Небеса обнялися з Землею. Пів Всесвіту диха, пів – гострить ножі. І лиш Білобог нам тримає Лілею.

2023-08-09 20:55:50

1

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Н Ф

У вас - просто неймовірна поезія)

Відповісти

2023-08-10 13:48:31

Подобається

Мілена Грім

Надзвичайно приємно! Уклінно дякую!

Відповісти

2023-08-14 12:21:44

Подобається

Схожі вірші

Всі

У серці...

Катерина Данилевська

Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.

107

16

10519

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1487