Відпусти

Яна Гаращук

Я не дивлюсь на світ крізь призму окулярів з рожевим склом і срібною оправою, Мені далеко все не всеодно, не байдуже скінчиться це коханням чи розправою. Дивлюсь на речі і людей реально, оцінюю критично ситуацію і час, Ти знов мені напишеш і попросиш вибачення, як пояснити, що немає більше нас? Я знов скажу тобі забути про колись стосунки, поглянути на них не через п'яний зір, Просто відчуй і зрозумій холод моїх чуттів і дум, я не кохаю більш просто повір. Досить нагадувати кожен раз про те, що я б воліла в житті не згадати, Дай мені спокій, просто відійди у далечінь, навчись приймати інших, може тоді й я навчусь прощати. Рухайся далі, почни все з початку, знайди ту, що кохатиме таким який ти є, Крізь призму часу, сподівань, вагань і втрати, почуй те, що стараюсь донести і відпусти мене.

2023-03-16 22:20:12

1

0

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

44

21

1844

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11353