Три крапки

Іван Антонюк

От іще одна написана сторінка Твоєї книги з назвою "Життя". І хоч читається вона не так вже й гірко, Події в ній не викликають посмішки твого лиця. Дарма, що букви там такі веселі, Не єднаються вони у радісні слова. І крутять, наче, каруселі Брудні реалії останнього рядка. От іще одна відредагована сторінка Твоєї книги з назвою "Життя" Проте, події в ній описані так мілко, Що не викличуть нічого, крім жалю та співчуття. Забереш вуаль? Кажеш, забагато? Нею переповнена уся твоя кімната? Вуаль покрила стіни, Вуаль тече по венах, Ще мить і вона в серці, А ти... такий шалений. Роздираєш шкіру, Розчухуєш обличчя, Намагаєшся сховати усе, що так не личить. Упав на коліна, Сам не помічав, Як уміння жити - Лишило твій причал. Догорає остання сторінка Синім полум'ям твого буття. Лиш її маленька іскринка Зауважить твоє каяття. Проковтнеш її із димом, Крізь руїни до серця внесеш. Чисті аркуш, перо і чорнило І з трьох крапок ти жити почнеш.

2020-01-16 18:26:28

2

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12394

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4841