Три крапки

Іван Антонюк

От іще одна написана сторінка Твоєї книги з назвою "Життя". І хоч читається вона не так вже й гірко, Події в ній не викликають посмішки твого лиця. Дарма, що букви там такі веселі, Не єднаються вони у радісні слова. І крутять, наче, каруселі Брудні реалії останнього рядка. От іще одна відредагована сторінка Твоєї книги з назвою "Життя" Проте, події в ній описані так мілко, Що не викличуть нічого, крім жалю та співчуття. Забереш вуаль? Кажеш, забагато? Нею переповнена уся твоя кімната? Вуаль покрила стіни, Вуаль тече по венах, Ще мить і вона в серці, А ти... такий шалений. Роздираєш шкіру, Розчухуєш обличчя, Намагаєшся сховати усе, що так не личить. Упав на коліна, Сам не помічав, Як уміння жити - Лишило твій причал. Догорає остання сторінка Синім полум'ям твого буття. Лиш її маленька іскринка Зауважить твоє каяття. Проковтнеш її із димом, Крізь руїни до серця внесеш. Чисті аркуш, перо і чорнило І з трьох крапок ти жити почнеш.

2020-01-16 18:26:28

2

0

Схожі вірші

Всі

Пиріг із медом (UA)

Ай

Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.

79

19

4189

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12956