Життя - це боротьба!
Йоганн Верес
Коли опускаются руки, коли в голові з'являються зайві шум та звуки. Ґрунту не треба, бо я маю крила Пливе земля під ногами, що мене породила, на світ цей без ликий. Я не звір, але духом дикий. Літають хмари я досі грію руки в кармани. А що тим рукам? Тримати їжу та іншу руку ніжнішу. Тримати братську та опору кріпкішу. Я сам собі стовбур та стержень. То піде лиха ніч і прийде день. Якщо боротися, щоб кров у жилах стила. Якщо вмерати, щоб плачевність затихла. Борися! бо можуть забути. Борися! бо можуть в кайдани загнути. То можна загинути, але духом не вмреш. Духу не треба плоті, його не зітреш.
2021-10-28 20:33:14
5
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Cryda Cooper
Сильно , смело , независимо!✊🏻🔥🔥🔥
Відповісти
2021-10-28 21:15:26
1
Йоганн Верес
@Cryda Cooper Клилатим ґрунту не треба 😌😉
Відповісти
2021-10-28 21:25:56
1
Йоганн Верес
дякую, я старався
Відповісти
2021-11-02 15:34:48
Подобається
Інші вірші поета
Моновірш про прірву Обійми з нею Терпець, кремінь, сила Багра
Інші поети
нnw αsω
@hnwasw14
Michael Mayrain
@Michael_Mayrain
Veronika Gold
@Goldenbum
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
15665
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12552