Пустота
Яр Огнев
В ладонях вода удержать до утра Холодная смерть выжигает до тла. Капля слезы высыхает у рта, Мертвая злоба выпивает до дна. Едкое пламя жжет изнутри, Холодом сковало плоть и... смерть Эхом звучит внутри груди. Пустота съедает сердце... То что было так близко, оказалось в дали. Удержать не держась, словно ветер в степи. Долго смотреть и не видеть кто рядом, Скучать по тому, кто повернулся задом. Быть в печали и вспоминать счастье Быть со всеми, но совсем одному Радости нет, в доме ненастье Апатия у тебя ко всему. *** Открой своё сердце, сдайся в аренду, Здесь и сейчас наслаждайся моментом. Наполни себя смыслом бытия Наполни себя, дай больше огня!
2023-09-25 09:35:19
1
0
Інші вірші поета
Ну а що? Брат? У пошуках себе Сходження
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
2835
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12421