Вірші
Зорі
Заглядають ясні зорі у вікно –
Самотні, мовчазні й далекі…
Здається сяйво близьким, та воно
За тисячі, мільярди кілометрів!
І зірки тої, що нам зараз сяє,
Може вже й не бути взагалі.
Ми бачимо лиш залишок її примарний,
Що до нас лиш зараз долетів.
Ми живемо у різних просторах й часах,
Та бачимо так близько кожну мить,
Бо сяйво зірки, що літає у світах,
Долає все, щоб передать її «привіт».
Коли ти бачиш зірку в небі,
То знай, можливо, вже її нема.
Та зараз вона сяє лиш для тебе!
На цьому небі є вона лише одна.
4
0
238
Ніч
Ніч… на небі ясно сяють зорі,
Довкола – ні душі.
Нічна краса чарує, як ніколи,
І я стою у цій імлі.
Чуєш, як тихо вітер шелестить?
А тонкі струни цвіркуна?
Чарівна аура накрила вже за мить
І змушує повірить в чудеса…
Так гарно… я боюсь поворухнутись,
Щоб не розвіять чари ночі!..
Нічне життя вимушує мене здригнутись,
А серце пристрасно тріпоче…
Доріжка місячна виблискує на мить,
Я нишком їй дивлюся вслід…
Такий чудовий час, коли все спить
І оживає зовсім інший світ…
5
0
267
Голос
Трапляється іноді – голос лунає…
І кличе мене звідусіль.
В чарівну країну мене він гукає,
Сплетену з моїх мрій.
Всього лише крок мені треба зробити,
Як я вже потраплю туди.
Та, чомусь, не можу цього здійснити,
Щось зупиняє завжди.
Всього лише крок… О ні, як це страшно!
Не можу, не можу!.. Боюся.
Та треба іти. Щоб не було так лячно,
Краще я все ж усміхнуся.
Піднесла стопу я у сяйво блискуче,
Заплющивши боязко очі.
Прощайте… Рушаю у світ, де дрімуче
Ховається марево ночі…
Відступати вже марно… я піду.
Піду назустріч Долі!
Усміхнуся, як тільки її зустріну…
І порину в пригоди поволі.
7
0
312
