Блог
Всі
Люблю ніч, люблю зорі
Думки вголос
Я люблю нічну пору, люблю зорі, люблю космос...
Здавалося б, хто їх не любить.
Я, йдучи кудись пізно ввечері, зупиняюся, піднімаю погляд у небо і заворожуюся... я втрачаю лік часу, занурюються у далекий невідомий простір.
Я обожнюю ніч, особливо глибоку-глибоку, коли життя немов завмирає... а ще краще – десь подалі від міста.
Я обожнюю зорі – шукати у них знайомі сузір'я або ж просто дивитися на їхнє далеке сяйво, проводячи час за роздумами...
Унаслідок цього і зародилося два віршики, "Ніч" та "Зорі". Такі обожнювані речі і справді надихають, хай про їхню красу вже писано-переписано... я не зможу припинити про них говорити.
.
Це всього лише запис із роздумами, можливо, навіть просто для себе. Просто люблю це, от і все ✨
1
112
Моє повернення і трішки планів
Новини, Різне
Привітики))
Я вирішила повернутися до платформи Surgebook (колись раніше вже намагалася її освоїти), тож потихеньку починаю публікувати тут свої книги (і навіть віршики)))
Хочу ще спробувати опублікувати переклад російською твору "Розмови поза реальністю" (але поки ще не наважилася, не знаю, чи варто).
Що ж, буду намагатися освоювати нові перспективи)))
Знайомство))
Новини
Привіт усім!)
Я тут новенька... поки лиш з усім розбираюся, та вже почала викладку книги (жанр фантастика, підліткова проза). Кому цікаво — заходьте)))
Взагалі, я вже публікувала книги на іншій платформі. Вирішила спробувати й інший сайт) Сподіваюся, знайду і тут читачів...
Усім гарного дня 😉
Книги
Всі
Вірші
Всі
Зорі
Заглядають ясні зорі у вікно –
Самотні, мовчазні й далекі…
Здається сяйво близьким, та воно
За тисячі, мільярди кілометрів!
І зірки тої, що нам зараз сяє,
Може вже й не бути взагалі.
Ми бачимо лиш залишок її примарний,
Що до нас лиш зараз долетів.
Ми живемо у різних просторах й часах,
Та бачимо так близько кожну мить,
Бо сяйво зірки, що літає у світах,
Долає все, щоб передать її «привіт».
Коли ти бачиш зірку в небі,
То знай, можливо, вже її нема.
Та зараз вона сяє лиш для тебе!
На цьому небі є вона лише одна.
4
0
238
Ніч
Ніч… на небі ясно сяють зорі,
Довкола – ні душі.
Нічна краса чарує, як ніколи,
І я стою у цій імлі.
Чуєш, як тихо вітер шелестить?
А тонкі струни цвіркуна?
Чарівна аура накрила вже за мить
І змушує повірить в чудеса…
Так гарно… я боюсь поворухнутись,
Щоб не розвіять чари ночі!..
Нічне життя вимушує мене здригнутись,
А серце пристрасно тріпоче…
Доріжка місячна виблискує на мить,
Я нишком їй дивлюся вслід…
Такий чудовий час, коли все спить
І оживає зовсім інший світ…
5
0
267
Голос
Трапляється іноді – голос лунає…
І кличе мене звідусіль.
В чарівну країну мене він гукає,
Сплетену з моїх мрій.
Всього лише крок мені треба зробити,
Як я вже потраплю туди.
Та, чомусь, не можу цього здійснити,
Щось зупиняє завжди.
Всього лише крок… О ні, як це страшно!
Не можу, не можу!.. Боюся.
Та треба іти. Щоб не було так лячно,
Краще я все ж усміхнуся.
Піднесла стопу я у сяйво блискуче,
Заплющивши боязко очі.
Прощайте… Рушаю у світ, де дрімуче
Ховається марево ночі…
Відступати вже марно… я піду.
Піду назустріч Долі!
Усміхнуся, як тільки її зустріну…
І порину в пригоди поволі.
7
0
312
