Той Київ.
Той самий Київ.
І вокзал, той самий.
Ті самі люди, байдуже яким.
І я один, ще не прийшов до тями,
Від тих п'янких ночей І вечорів.
Від хвиль Дніпра ,травневих
до нестями.
Від схилів тих Безмовних вартових.
Стімких, покручених, високих, окаянних...
На них навік лишилися відбитки нашиш ніг.
Слід від чола яким,
не клявся зроду.
І не торкалася земля колін .
Хіба лиш паред Ним Єдиним, Богом. Як пред тобою,
Опускав я голову в уклін.
І цілував вустами рідні ноги,
Забути все як би й хотів, не зміг.
Свою нечисту душу, і гаряче серце.
Для тебе лиш коханої беріг.
Із твоїх рук, я ладен пити воду.
Та що там воду, плавлену смолу,
Лиш би з тобою,
бачить твою вроду,
Кохана, величать тебе одну.
З тобою пробувАти дні і ночі.
Я твою душу берегтиму, як святу.
Плекатиму я сни твої дівочі,
Не кидай мене в темінь-самоту
Я зрину птахом в чорно-синє небо
Зорю дістану з відти золоту,
Будь певна, все зроблю заради тебе
Дозволь створити казку, ще одну
2013.
15.10.2018
6
0