Вірші
То щастя радість
Моє закуте у рамки дике свавілля,
Моя утіха і терпка бузинова принада,
Вихід за будь-які у всесвіті рубежі,
Солодка, хмільна пінаколада.
Моє - все, що лиш тільки захочемо.
І моє - досить, більше, благаю, не треба.
До ніяковості, розбещене заохоченя.
Моє - від землі над мостами до неба.
Моє - із прірви та в саму безодню.
Примха сумна, моє - найвідвертіше,
Замріяна, ( будь ласка, навіки!) пригода.
Може, майбутнє. І точно теперішнє.
Листопад яскраво зіницями жовтий,
Нехай ще й лютий, гарний, засніжений.
Подих у ліжку, потаємно-червоному,
Пестощами п'янкими розніжений.
07.11.18
6
0
471
Най прийде все
Най прийде все. Усе що забажаєш
Безцінний дар, наступна кожна мить.
Най кожен подих, буде щирим, до нестями,
Ціна життю, лиш тому, що горить.
Най зорями в цю мить палає погляд!
І руки творять тисячі хороших справ.
Най засолоні стануть сльози,
В живих очах, безмежний океан.
Нехай ця мить наповниться тобою,
Вона дасть сили й тілу і душі.
Нехай вона розквітне від любові,
Щомить слід Жити на святій землі
Люби в цю мить, хто залишивсь з тобою.
І хто лиш пригубив, та кинув геть.
Усе твоє, що поряд і в любові!
Прийде наступна мить, і знищить смерть.
Молись в цю мить Благому Богу.
Вщент закохайся в неї, аж до забуття.
Ти бережи Цю Мить, немов свободу,
Бо кожна мить, завдовжки як життя.
Niklajj-Prys.
By project "Nebo"
7
0
558
Ну може трохи, незбагненна осінь...
Бувають такі миті у житті.
Що доброго в них тільки те,
Що вони, дяка Богу, лише миті.
Бо ж людям, нам земним.
Хоч через біль, та любо таки жити.
Любо плекати мрії і думки.
Любо кохати серцем щирим.
І ми таки кохаєм, залюбки.
Кохаєм з болем, і кохаєм з миром.
Кохаєм вперше, як в останній раз.
Востаннє так кохаєм, наче вперше.
І головне для душ, у скрути час,
Любов як ліки, пити надщесерце
Хай хто впадає в крайнощі, овва.
Але теплА душі, у тому свіле диво,
Що поки в ній хоч часточка жива
То для душі такої, геть усе можливо.
7
0
596
Про час, і відстань, і любов.
Мені до тебе 30 хвилин.
До моєї теплої осені
Не затримався не забаривсь
Шепіт губ, над вечірніми росами
Може щось і зійде по тому.
Хай озима весною шумить.
Лиш знайду біля твого дому
Мить щасливу, і радості мить.
Хай воно проросте, ще під снігом
І почне по новому жить
Вродить хай, невблаганно і щиро
Мить щасливу, і радості.. Мить
7
0
449
Научи.
Научите меня не любить.
Научите меня не верить.
Научи меня как остыть,
Так как будто, не мы горели
Научите меня презирать.
Научите словам не внемлить.
Научи как душой предавать.
Научи оставлять в апреле.
Научите меня, как забыть.
Научите как сердцу не верить.
Научи человеком не быть,
Так, как будто не люди, а звери.
Niklajj-Prys.
7
0
449
Той Київ.
Той самий Київ.
І вокзал, той самий.
Ті самі люди, байдуже яким.
І я один, ще не прийшов до тями,
Від тих п'янких ночей І вечорів.
Від хвиль Дніпра ,травневих
до нестями.
Від схилів тих Безмовних вартових.
Стімких, покручених, високих, окаянних...
На них навік лишилися відбитки нашиш ніг.
Слід від чола яким,
не клявся зроду.
І не торкалася земля колін .
Хіба лиш паред Ним Єдиним, Богом. Як пред тобою,
Опускав я голову в уклін.
І цілував вустами рідні ноги,
Забути все як би й хотів, не зміг.
Свою нечисту душу, і гаряче серце.
Для тебе лиш коханої беріг.
Із твоїх рук, я ладен пити воду.
Та що там воду, плавлену смолу,
Лиш би з тобою,
бачить твою вроду,
Кохана, величать тебе одну.
З тобою пробувАти дні і ночі.
Я твою душу берегтиму, як святу.
Плекатиму я сни твої дівочі,
Не кидай мене в темінь-самоту
Я зрину птахом в чорно-синє небо
Зорю дістану з відти золоту,
Будь певна, все зроблю заради тебе
Дозволь створити казку, ще одну
2013.
6
0
419
Тот чертов мир
Вот тонет мир будто в Пучине
Как в неба синеве
Как в дымке глаз
И дыма облако качает
Дыханием туда сюда на раз
И волнами по телу брыжит
Смывает небосводы океан
Как море ленью злой колышит
Отбившися от берега катамаран
Как будто кто-то вынуждает
Как поднимает донный ил
С привычной ловкостью сжигает
Твой фениксовый чертов мир
И пристани огнем пылают
И парус черный и флагшток
Корсар в недоуменье поднимает
Пылающий щенячий взор
Горит вода смолой фитильной
Пылает соль, как скипидар
Мороз по кожам от такой коптильни
И взор перед сожжением как дар
А ты иди. Иди не глядя.
О что тебе то море, и тот мир
Ты вечная весна в своем наряде
Тобой любуясь в стильном граде
Весь мир в отчаяньи застыл .
Весь чертовой вселенной угол
Что был тобой пренебрежен
Забывшись в предвкушеньи и потугах
Грядет. Сожжен. Безумен. Окровавлен. Зол
5
0
524
