Day 21

Мне доктор сказал , что я сильно и сильно болен Ведь так часто дышу и почти никого не слышу Мои мысли покрытие только тобой и алкоголем И впервые , наверное , так сильно мне сносит крышу Доктор думает что это вообще не должно лечиться За сеанс не назвал ни подарок себе , ни сумму Выгоняет меня , говорит - мне в другую больницу Ведь вакцину од этого до сих пор никто не придумал Доктор мной поражен и боится меня немного Говорит что его слова для меня - как тонкая нить Выгоняет меня постоянно в дорогу из Богом И настойчиво просит больше не приходить Доктор думает что сегодня я в неадеквате Что во мне человечество просто за день умерло Говорит , что мне нужно пару дней привязаться к кровати Писать песни , рвать книги и пить вино из Мерло И еще раз доктор сказал что я сильно , и сильно болен И что это вообще не должно лечиться Говорит мне что я - не один в поле воин И настойчиво просит сейчас же покинуть больницу

2018-08-11 09:10:27

Інші категорії

Сумні вірші Вірші в прозі Для підлітків Поеми Філософські Привітання

Інші поети

Ніка Містeріо

@nika_misterio

Zinzee Noel

@undiscoveredflower

Clarissa Fairchild

@clarissa_fray

Схожі вірші

Всі

Моє диво

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno

1252

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11167