Дерев'яний міст

Божевільний

Ти бачиш той старий, дерев'яний міст? З нього вже не одна людина впала. Йшла, вірила, що доски міцні, але тріск... І в яму, і в пітьмі зникала. Скажеш мені :"Йдемо тоді будувати міст новий, через який легше, простіше перейти". Та повір, повір мені, він є і готовий, що мільйони його будуть трясти. Проблема лиш одна-єдина - люди. Вони звикли до дерева, їм дуже страшний камінь, кам'яні споруди. Їм байдуже навіть, що вони всюди... Друже мій, я хочу тебе дещо попросити : поглянь зі мною на тих, хто щойно пройшов міст. Бачиш, помічаєш, розумієш, чого не можу я сидіти спокійно, щоб вогонь всередині не міг горіти. Якщо не розумієш, я тобі скажу! Свій гнів, розпач, сум поясню! Дивись уважно на тих, кого пальцем покажу, дивись уважно, що я роблю. Вони - стомлені, вони - побиті, іноді здається, що вони вбиті. Ну куди, куди їм ще лізти на ту високу гору, коли ледве можуть жити. Такими вони прийшли через дерев'яний міст, такими прийшли сюди - у світ... Я ненавиджу той міст - хочу спалити, вірю, мені вдасться колись це зробити.

2019-10-09 07:11:51

Інші вірші поета

Я одружився би на волі... Королі Груші Щось задумався я дивлячись у небо...

Інші поети

Liumento Люменто

@Liumento

Іллаір Гетт

@IllGett

Sara

@b_sara

Схожі вірші

Всі

Пиріг із медом (UA)

Ай

Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.

2401

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11208