"... Аж поки ти або я не впаду"
Божевільний
Я буду сперечатись, за свою правду битись до кінця. Не змусиш, світ, мене здаватись - ти зустрів впертого бійця. І нехай небо там темніє, а квітки швидко всі зів'януть. І нехай казатимуть :"Диявол радіє, це той самий Антихрист, внизу якого чекають". Любий світе, до мене обернись: не буду ж спині оголошувати війну. Досить ховатись - борися! Аж поки ти або я не впаду.
2019-10-21 19:03:18
4
6
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (6)
Божевільний
@Имя Фамилия це про рядок "не змусиш світ мене здаватись"?
Відповісти
2019-11-25 22:15:45
Подобається
Имя Фамилия
@ Божевільний так
Відповісти
2019-11-27 12:57:11
Подобається
Имя Фамилия
1-1
Відповісти
2019-11-27 12:57:16
Подобається
Інші вірші поета
Якби ти могла зазирнути в мій світ... Хто як не ми? Знала... Журналісти
Інші поети
ريي ")
@Ree_e4
Julia K
@yy_mistress
Neowise
@neowise
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5329
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13230