Мені надто лінь...
Мені надто лінь говорити про смерть. Мені надто лінь говорити про життя. Я сиджу в темряві, ніби той привид, що давно вже немає свого лиця. Я бачу безліч різних шляхів, а куди йти - ще не зрозумів : всі таки здаються довгі і складні, боюсь, до кінця дійду лише в сні. Боюсь, не побачу сонячного світла, тільки ноги свої дарма поламаю. І впаду, і лежатиму вічність, аж поки в паперах не заховають.
2020-12-11 09:01:32
4
0
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5222
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
3216