Корабель

Божевільний

Наша країна - великий корабель який рухається вперед-назад, назад-вперед який на жаль, ще не знайшов того капітана після якого б не залишилась рана. Бунт тут не є щось нове і втечу капітана теж уже ми бачили терпіли, коли хтось щось підірве для себе дещо зазначили. Корабель пливе, а матросів багато утікає вони йдуть на інші кораблі бояться, що потонуть, говорять ми близькі до того, а самі підіймають інші прапори. Що буде далі, як будемо рухатись ніхто не знає, деякі лиш гадають можливо досить капітанів слухатись не знаємо ж що дійсно вони бажають. Давайте хай спробує кожен кораблю цьому допомогти і неодмінно ми зможем з ним далі через різні моря плисти.

2018-11-05 18:26:31

Інші вірші поета

Картина Афродіто, знову привіт! Погода Правда й брехня

Інші поети

Szekisurutempo

@szesute

Ms. Nothing

@ms_nothing

Upavshii_Zakat

@Upavshii_Zakat

Схожі вірші

Всі

Unbreakable heart

B I

Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart

15303

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12311