Риби

Божевільний

Це так цікаво-парадоксально : скарби найцінніші на дні, та не все так просто-банально : діло не лише в тому, як ти умієш пливти. Ти повинен на риб уваги не звертати, а ще краще - забути, щоб не могли заважати. Я розумію : знайдеться все таки та одна золота, що очі затуманить : забудеш, яка твоя мета. І в цьому великому океані ти старатимешся зануритись глибше і глибше, не зважати на побої та рани, твоя мрія : до дна бути ближче і ближче. Звикатимеш до того, що повітря стає все менше і треба тричі думати, що пробувати вперше, бо ще з'їси водорості не ті : не зможеш ні вниз, ні вверх пливти. І якщо пройдеш ти все - зустрінеш дно, розкажеш мені, як там воно, пояснеш : для чого прагнути потрапити туди : на поверхні ж добре, для всіх вистачить цієї води. Навіщо свої сили так витрачати? Щоб навчитися в простому складне помічати? Я ж бачив, як наверху ті риби : вони радісні, веселі. Чи це мені здалось ніби?

2019-07-04 11:10:15

3

0

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

2587

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12917