Самотній вовк
Andrii Katiuzhynskyi
Тобі ніколи, друже, не пізнати, Що відчува самотній вільний вовк; Чому він так ненавидить пастки і ґрати І в степ тіка безкраїй до зірок. Тобі ніколи, друже, не пізнати, Як сяє волі блиск в його очах, Воліє він скоріше смерть прийняти, Ніж плазувати пред людиною під свист бича. Тобі ніколи, друже, не пізнати, Як вільно дихати в гірських лісах, І міста галасливого кантати Так не звучать: як шум струмка чи пісня птах. Тобі ніколи, друже, не пізнати: Чому він бесіду із місяцем веде, Чому лиш вітра може спів заколисати, Чом тільки сонце зігріва його руде. Зв'язку із волею твій знищено місток Й не прагнеш ти його відбудувати- Тому тобі ніколи не пізнати, Що відчува самотній дикий вовк.
2020-11-13 06:07:14
5
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Velles
Это чётко подмечено, что мост к свободе у человека разрушен. Мы повязаны столькими нормами и догмами в поведении. А так иногда хочется крикнуть как булгаковская Маргорита: невидима и свободна!
Відповісти
2020-11-14 07:08:00
1
Andrii Katiuzhynskyi
@Velles Да, уж это точно!
Відповісти
2020-11-14 07:09:08
1
Andrii Katiuzhynskyi
Так, дійсно дуже хочеться!
Відповісти
2020-11-15 17:38:29
Подобається
Інші вірші поета
Пам'яті одного поета Апофеоз війни То добре, що твій дім є чаша повна Думка-птах
Інші поети
Anjali_ R
@rawatanjali949
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
44
21
1718
У серці...
Катерина Данилевська
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
109
16
9311