Справжній поет
Andrii Katiuzhynskyi
Він надто тонко відчуває світ, Душа його - нескорена безодня; На нім прокляття і благословення залишили слід, Уділ його - бути невизнаним й самотнім.
2021-02-09 06:14:13
4
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Velles
В этом есть смысл. Одиночество даёт повод заглянуть в себя глубже и видеть мир с другой стороны. Когда же тебя превозносят как автора, чувства притупляются.
Відповісти
2021-02-09 06:19:08
1
Andrii Katiuzhynskyi
@Velles Истинная правда!
Відповісти
2021-02-09 06:37:45
1
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую Вам за підтримку, саме Ви і декілька тих справжніх поціновувачів поезії тільки і надають мені снаги і сили писати!
Відповісти
2021-02-09 07:19:43
Подобається
Інші вірші поета
Всесвіт звертається промовами різноголосими Що не так з цим світом? Гавайська легенда про червону квітку Згадка про човен
Інші поети
Princess Girl
@Princess_life
Схожі вірші
Всі
У серці...
Катерина Данилевська
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
108
16
9646
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11484