Якби ж то ріки говорили
Якби ж то ріки говорили, Якби вони розповідали сни, Потік знання навряд чи ми б спинили, Всі мудрощі Землі розповіли б вони. Якби ж то ріки та й могли кричати, Якби повідали про всі гріхи земні, Дізналися б ми те, чого не варто знати: Про біль, страхіття, про часи сумні. Якби ж то мовою уміли ріки володіти, Якби могли з води слова плести, Почули б ми про зоряні орбіти, Про велич Всесвіту й незвідані світи. Не вміють ріки з нами розмовляти, Бо мову ми не здатні їхню зрозуміти, Та й ріки б не змогли переконати Зла, кривд і горя людство не чинити - Як добре, що не вміють ріки говорити.
2020-09-25 04:43:21
4
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Velles
Чудовий вiрш
Відповісти
2020-09-25 05:08:44
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
@Velles Дуже дякую!
Відповісти
2020-09-25 05:09:46
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую!
Відповісти
2020-09-25 10:00:37
Подобається
Схожі вірші
Всі
Я тебе по-справжньому кохала...
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
2217
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
3291