Liv
@L_Iv
Творю, люблю, живу.
Вірші Всі
Ідеал краси
Ми втрачаємо душі. Ми губимо оте Своє. Щось особливе ми бездумно душим, Вбиваємо своє Живе. Коли та Сірість перейшла у Моду? Коли почали гнатись за Пустим? У відповідності до "трендів", Ми губимо свій власний "стиль". Ми перетворюємося в маси, Нас неможливо більше відрізнити. Тепер ми поділяємось на "класи", Хто більше зміг Себе "убити". Спотворюємо все Прекрасне, В пріоритеті тільки Тіло, А як же те, що було Власне? Те, що відірвали й так боліло... Ми стаємо Папірцями, Із однієї "фабрики цукерок". З заледенілими серцями, Вдаємо іншим, що все "ок". А вони ж такі як ми! В них теж розтрощені кістки! Ми всі герої однієї "драми", Що назву має: "Ідеал краси".
3
0
115
Цей час
За вікном однокімнатної квартири, На сірих вулицях блукають люди. Всі страшно хворі від простуди, Чи, можливо, то наслідок кризи? Кожен з нас загублений у світі, І неспроможний полічити й час. Чужим здається навіть рідне місто, Де змалечку я ріс, а щодо Вас? Ви впізнаєте ці запліснявілі стіни? І ці брудні, засмічені дороги, Якими топчете свої тихенькі кроки, Що не ведуть до жодних змін. Скажіть, то час такий чи люди? Оце є та нова епоха? Ми ж зайві абсолютно всюди, Цей час, скажіть, він є для кого?
3
0
108
У танку́.
Я у танку́ з тобою неіснуючим, В нотах, які не чують інші вуха. Крок у крок із тобою простуючи, Паркетом у залі, а за вікном завірюха. Я у танку́ із тобою вигаданим, То й нехай, мені з того що? Неважливо, що ти лиш мені видимий, Головне, те що далі, головне, що... Я в танку́ із тобою. Із тобою, нехай, неіснуючим, Але ж ти у серці, у думах, у маревах, Я ж тобою таки живу...
3
0
105