Вірші
Всі
Ідеал краси
Ми втрачаємо душі.
Ми губимо оте Своє.
Щось особливе ми бездумно душим,
Вбиваємо своє Живе.
Коли та Сірість перейшла у Моду?
Коли почали гнатись за Пустим?
У відповідності до "трендів",
Ми губимо свій власний "стиль".
Ми перетворюємося в маси,
Нас неможливо більше відрізнити.
Тепер ми поділяємось на "класи",
Хто більше зміг Себе "убити".
Спотворюємо все Прекрасне,
В пріоритеті тільки Тіло,
А як же те, що було Власне?
Те, що відірвали й так боліло...
Ми стаємо Папірцями,
Із однієї "фабрики цукерок".
З заледенілими серцями,
Вдаємо іншим, що все "ок".
А вони ж такі як ми!
В них теж розтрощені кістки!
Ми всі герої однієї "драми",
Що назву має: "Ідеал краси".
3
0
107
Цей час
За вікном однокімнатної квартири,
На сірих вулицях блукають люди.
Всі страшно хворі від простуди,
Чи, можливо, то наслідок кризи?
Кожен з нас загублений у світі,
І неспроможний полічити й час.
Чужим здається навіть рідне місто,
Де змалечку я ріс, а щодо Вас?
Ви впізнаєте ці запліснявілі стіни?
І ці брудні, засмічені дороги,
Якими топчете свої тихенькі кроки,
Що не ведуть до жодних змін.
Скажіть, то час такий чи люди?
Оце є та нова епоха?
Ми ж зайві абсолютно всюди,
Цей час, скажіть, він є для кого?
3
0
103
У танку́.
Я у танку́ з тобою неіснуючим,
В нотах, які не чують інші вуха.
Крок у крок із тобою простуючи,
Паркетом у залі,
а за вікном завірюха.
Я у танку́ із тобою вигаданим,
То й нехай, мені з того що?
Неважливо, що ти лиш мені видимий,
Головне, те що далі,
головне, що...
Я в танку́ із тобою.
Із тобою, нехай, неіснуючим,
Але ж ти у серці, у думах, у маревах,
Я ж тобою таки живу...
3
0
100
