Ідеал краси
Liv
Ми втрачаємо душі. Ми губимо оте Своє. Щось особливе ми бездумно душим, Вбиваємо своє Живе. Коли та Сірість перейшла у Моду? Коли почали гнатись за Пустим? У відповідності до "трендів", Ми губимо свій власний "стиль". Ми перетворюємося в маси, Нас неможливо більше відрізнити. Тепер ми поділяємось на "класи", Хто більше зміг Себе "убити". Спотворюємо все Прекрасне, В пріоритеті тільки Тіло, А як же те, що було Власне? Те, що відірвали й так боліло... Ми стаємо Папірцями, Із однієї "фабрики цукерок". З заледенілими серцями, Вдаємо іншим, що все "ок". А вони ж такі як ми! В них теж розтрощені кістки! Ми всі герої однієї "драми", Що назву має: "Ідеал краси".
2024-05-24 22:26:56
4
0
Інші вірші поета
Ідеалізовані крихти... Надихаєш Ми двоє просто перехожі... Очі, що в колір океану
Інші поети
Venera24
@Venera24
breeze_
@breeze_
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12601
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
5972