Ідеал краси

Liv

Ми втрачаємо душі. Ми губимо оте Своє. Щось особливе ми бездумно душим, Вбиваємо своє Живе. Коли та Сірість перейшла у Моду? Коли почали гнатись за Пустим? У відповідності до "трендів", Ми губимо свій власний "стиль". Ми перетворюємося в маси, Нас неможливо більше відрізнити. Тепер ми поділяємось на "класи", Хто більше зміг Себе "убити". Спотворюємо все Прекрасне, В пріоритеті тільки Тіло, А як же те, що було Власне? Те, що відірвали й так боліло... Ми стаємо Папірцями, Із однієї "фабрики цукерок". З заледенілими серцями, Вдаємо іншим, що все "ок". А вони ж такі як ми! В них теж розтрощені кістки! Ми всі герої однієї "драми", Що назву має: "Ідеал краси".

2024-05-24 22:26:56

Інші вірші поета

У танку́. Авторка. Залицяння твої красиві... Здається, що рядки не мають сенсу...

Інші поети

Ivanna Mylyk

@jyrBa

Ліса

@ledi_lis

Gang Little

@Ganglittle

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12453

وردةٌ قبِيحة

تُومِي.

و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟

3477