Спектакль
Останні промені ще падали на землю, Здував волосся вітерець з лиця. Та погляд був спрямований на стелю, Що жовто-біла й в тріщинах уся. Де-не-де давно відпала фарба, А на стіні тривала все лічба. Останній день, новий крок в невідоме, Лиш в слові "завтра" значень не злічить. І там де все колись таке близьке й знайоме, Там не судилось провести вже, навіть, мить. Воно німе і з кожним кроком все сіріше, Пливе в очах і вже не видно більше. Майбутнє котре розв'язку не має, Чи можна позначати його "ікс"? Коли ніхто нікого і не знає, Та начебто він знає геть усіх. Кого він грає? Чий же це спектакль? Актори вже занадто вжились в роль. Вона щодня писала в зошиті прощання, А він прощатись страх, як не любив. Їм дали шанс, їх ніби звела доля, Вони могли змінити все за день. Минуле більше значення не мало, Майбутнього ніхто знать не хотів. Вони віддались серцю відчуттям, Але сценарій, не читали до кінця. Неначе янгол, посланий із неба, Що розтрощив то серце на шматки. І ніби демон із самого пекла, Що був готовий щиро полюбить.
2024-01-08 18:36:55
3
0
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2155
12
А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.
87
4
9507