Спектакль
Останні промені ще падали на землю,
Здував волосся вітерець з лиця.
Та погляд був спрямований на стелю,
Що жовто-біла й в тріщинах уся.
Де-не-де давно відпала фарба,
А на стіні тривала все лічба.
Останній день, новий крок в невідоме,
Лиш в слові "завтра" значень не злічить.
І там де все колись таке близьке й знайоме,
Там не судилось провести вже, навіть, мить.
Воно німе і з кожним кроком все сіріше,
Пливе в очах і вже не видно більше.
Майбутнє котре розв'язку не має,
Чи можна позначати його "ікс"?
Коли ніхто нікого і не знає,
Та начебто він знає геть усіх.
Кого він грає? Чий же це спектакль?
Актори вже занадто вжились в роль.
Вона щодня писала в зошиті прощання,
А він прощатись страх, як не любив.
Їм дали шанс, їх ніби звела доля,
Вони могли змінити все за день.
Минуле більше значення не мало,
Майбутнього ніхто знать не хотів.
Вони віддались серцю відчуттям,
Але сценарій, не читали до кінця.
Неначе янгол, посланий із неба,
Що розтрощив то серце на шматки.
І ніби демон із самого пекла,
Що був готовий щиро полюбить.
2024-01-08 18:36:55
3
0