Захворіла...
Я знову на любов захворіла, На любов, що ламає кістки. Від такої я колись вже горіла, Й розбивалася на шматки. Ти змушуєш мене дихати, Але від тебе я й задихнусь. Коли втомлюся я тебе кликати, Й з участю своєю змирюсь. Я знову на любов захворіла, На любов, що ламає кістки. Я сама ж себе й запевнила, Що ти не такий як усі. Я серце своє оголила, В шрамах заклеєних пластирами. Я сама його й поранила, Коли віддала в руки не ті. І я знову хворію на любов, На любов, що зламає кістки. І я знаю, що так буде знов, Що розірветься душа на шматки. Та повірю тобі немов вперше, Не покажу сліз, віддам серденько. І вкотре мало не вмерши. Зашиватиму його рани тихенько.
2023-02-03 23:19:04
6
0
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
2730
"Ми усе подолаємо разом..."
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1838