Захворіла...
Liv
Я знову на любов захворіла, На любов, що ламає кістки. Від такої я колись вже горіла, Й розбивалася на шматки. Ти змушуєш мене дихати, Але від тебе я й задихнусь. Коли втомлюся я тебе кликати, Й з участю своєю змирюсь. Я знову на любов захворіла, На любов, що ламає кістки. Я сама ж себе й запевнила, Що ти не такий як усі. Я серце своє оголила, В шрамах заклеєних пластирами. Я сама його й поранила, Коли віддала в руки не ті. І я знову хворію на любов, На любов, що зламає кістки. І я знаю, що так буде знов, Що розірветься душа на шматки. Та повірю тобі немов вперше, Не покажу сліз, віддам серденько. І вкотре мало не вмерши. Зашиватиму його рани тихенько.
2023-02-03 23:19:04
6
0
Інші вірші поета
Квітковим цвітом... Очі, що в колір океану Я затамую біля тебе подих... Ти красою врятуєш всесвіт
Інші поети
Hitar
@Hitar
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
14136
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11208