• Існує 2 версії походження псевдоніму Панаса Саксаганського. 1) Псевдонім утворено від улюбленої річки дитинства Панаса Саксаганського – Саксагані. 2) У псевдонімі Саксаганський увічнив батьківщину матері Євдокії — вона походила з містечка Саксагань (нині село П'ятихатського району Дніпропетровської обл.)

• Народився 15 (27) травня 1859 р. в с. Кам'яно-Костувате, Бобринецького повіту, Херсонської губернії.

• Навчався у у Бобринецькій повітовій школі та в Єлисаветградському реальному училищі. Ще школярем захопився влаштуванням аматорських вистав. «Найчастіше я удавав сердитого, чванливого пана», — згадував він. Йому залюбки допомагали й брали участь у театралізованих іграх селянські діти, які теж хотіли висміювати чванливих поміщиків. «Бажання бавити собою, грати певну роль, чути похвали і сміх навколо себе пустили коріння в моїй душі. Виступати перед своїми та перед гостями не можна було кожного дня, а тільки в свята, — то я обрав ареною своєї діяльності велике коло своїх товаришів пастушків та інших однолітків...».

Сценічну діяльність розпочав у Єлисаветграді в аматорському гуртку під орудою Марка Кропивницького. Писав про це так: «Навчаючись у старших класах, я і Микола одержали дозвіл виступати у аматорських виставах — спочатку в епізодах, а потім у відповідальніших ролях. На аматорській сцені у Єлизаветграді я теж мав значний успіх: коли Кропивницький виїхав до Одеси, мені доручили його ролі. Я їх виконував, наслідуючи засобом Марка Лукича, бо, відвідуючи репетиції і спектаклі, я добре запам'ятав собі всю манеру грати, всі його рухи, інтонації і міміку. Кропивницький був тоді для мене ідеалом актора і людини і я старанно копіював його… Я все більше переконувався, що діло все залежить від праці, що в праці криється талант… В артиста неодмінно повинен бути талант… Кожний артист є, безперечно, складовою частиною не тільки своєї великої сім'ї майстрів-художників, але й своєї епохи, класу, нації, суспільства, що безпосередньо оточує його».

Як згадував сам Панас Саксаганський у книзі «Думки про театр»: «Від матері, Євдокії Зіновіївни, діти вперше почули про театр. Вона знала напам'ять усю «Наталку Полтавку», і не тільки знала, а й уміла надзвичайно цікаво проказувати окремі ролі та відображати різних дійових осіб… Завдяки нашій матері мої старші брати, сестра Марія і я теж знали всю «Наталку» напам'ять. На мене, як і на Миколу, мав великий вплив аматорський гурток, яким керували Марко Кропивницький і старший брат Іван. Шкільне керівництво та й Іван забороняли нам відвідувати вистави, бо ми так захоплювалися театром, що забували про свої уроки. Тоді ми організували власний шкільний драмгурток, де грали «Наталку Полтавку», «Назара Стодолю», «Москаля-чарівника»».

В училищі сидів за однією партою з Євгеном Чикалѐнком. У тому самому класі вчився Олександр Тарковський — батько поета Арсенія Тарковського і дід кінорежисера Андрія Тарковського.

• 1878 р. пішов на військову службу до Одеської юнкерської школи та брав участь в українських виставах Чернишова. Служив у 58-му Празькому піхотному полку, розташованому у Миколаєві.

• 1883 р. вступив до трупи М. Старицького, де грали його брати і сестра та дебютував у театрі, там познайомився з першою дружиною Меланією Хільченко.

• В Одесі Панас зустрівся з Марком Кропивницьким, який запропонував роль приятеля Гордія (написав її саме для нього) у спектаклі «Доки сонце зійде, роса очі виїсть». Два місяці Панас роздумував, потім вступив до трупи Михайла Старицького. Так, у 24 роки Панас Тобілевич став професійним актором. На сцені Миколаївського театру Панас виконав роль Возного в «Наталці Полтавці». «Вітай мене, Іване, як артиста, що має вже кількамісячний сценічний стаж. Вітай Панаса Саксаганського!» – писав до брата. «І вітаю! І бажаю щастя! Йди твердо тим шляхом, на який ступив!» – відповів Карпенко-Карий.

Одеса, троє Тобілевичів в українській драматичній трупі. Газети писали: «Панас Саксаганський – актор із великим майбутнім. Щаслива постать, виразне обличчя, чудовий голос і безперечний талант». Про голос Панаса Саксаганського сказав Федір Шаляпін (оперний співак): «Пора мінятися, ви йдіть в оперу, а я – у драму!» Шаляпін два роки працював в українській трупі Григорія Деркача, виконував роль Петра у «Наталці Полтавці».

В Одесі Саксаганського шанував навіть грубіян-градоначальник Зелений. Казав:

«— Моя жена, дура, шастает к вам в театр каждый вечер!»

Часом через пані Зелену випрошували дозвіл грати спектакль, бо тоді український театр не дуже пускали до українських міст. Після тріумфу трупи Кропивницького в Києві 1883-го їх не пускали сюди десять літ, тому мандрували Росією, Волгою. Там інша халепа: українців приймали, а євреїв — ні. А весь оркестр трупи Саксаганського — євреї, тому він наймав місцевих росіян-пияків. Коли симбірський поліцмейстер спитав, чому оркестр так погано грає, Саксаганський пояснив.

«— Наступного разу привозьте хоч вагон євреїв, я дозволяю!» — сказав поліцмейстер.

Перша дружина Панаса Саксаганського, Меланія Хільченко згадувала, як познайомилася із братами Тобілевичами перед виставою: «Іван та Микола їй дуже сподобались, а майбутній чоловік — перелякав, бо збирався йти на сцену в ролі п'яниці й мав потворний вигляд.»

• 1885-1888 рр. грав у трупі М. Кропивницького. Коли брати Тобілевичі із трупою Кропивницького виступали в Петербурзі, преса зауважила, що це «люди из интеллигентного слоя», що не було типовим для тодішніх акторів. На спектаклі «Назар Стодоля» й «Наталка Полтавка» ходив цар Олександр ІІІ і навіть дав аудієнцію артистам. Через те кореспонденти британських газет повідомляли, що цар запобігає перед українцями. Це не так, але успіх таки був грандіозний. З газет: «Хохлы и хохлушки решительно и по праву завоевали внимание Петербурга». Про Саксаганського писали: «Счастливая внешность, выразительное лицо, прекрасный голос и бесспорный талант».

Брат Саксаганського, Микола Садовський, був ревнивим і нерідко сварився з Панасом. Коли театральні колективи Садовського й Саксаганського ненароком опинялися в одному місті, публіка розривалася, бо любила обох. Щоб не робити конкуренції одне одному, вони домовлялися, хто де гратиме. Приміром, Микола телеграфував братові: «Грай, не бійся, не приїду!»

• 1888-1890 рр. грав у трупі М. Садовського.

• 1890-1909 рр. очолював власну театральну трупу де грали І. Карпенко-Карий та М. Садовська-Барілотті.

Наприкінці 1880 – початку 1890-х років на теренах Східної України існувало понад двадцять професійних театральних колективів. Однак, як справедливо зауважував І. Карпенко-Карий (у листі до В. Лукича-Левицького від 27 листопада 1890 р.), «на Україні єсть тілько чотири справжніх трупи: під режисерством Саксаганського, Кропивницького, Старицького і Садовського. Вони складаються не менш як з 40 осіб кожна. Затим ще є трупи дуже бідні артистичними силами, котрі не стільки ради українського театру терплять всякі біди і нужду, скільки ради насущного хліба. Поспіху вони ніде не мають...»

Розпочала свою діяльність трупа Саксаганського 8 квітня 1890 року в Катеринославі з постановки «Наталки Полтавки». Після цього актори продовжили свої успішні виступи в Маріуполі, Ростові-на-Дону, Таганрозі, Харкові, Петербурзі, Єлисаветграді, Одесі, Москві, Миколаєві, Севастополі, Ялті та інших містах країни.

На початку 1891 року під час гастролей театру Саксаганського в Одесі родину Тобілевичів і всю українську культурну громадськість спіткало тяжке горе. Несподівано померла провідна акторка трупи Марія Садовська-Барілотті.

Репертуар трупи складався в основному з творів, які виставлялись у більшості тогочасних українських труп, тобто класичної драматургії, а також п’єс сучасних авторів, у тому числі М. Кропивницького, попри те, що з останнім у братів Тобілевичів існувала перманентна ворожнеча. Але була в репертуарі театру Саксаганського і одна суттєва відмінність, яка разом з іншими чинниками забезпечувала йому стабільно високий успіх. Ідеться про п’єси Карпенка-Карого, на постановку яких до 1897 року – року вступу автора до Товариства російських драматургів і композиторів – колектив, у якому працював митець, мав цілковиту монополію.

Неабияке значення мала так само успішна гра акторів, і, звичайно ж, першокласна режисура керівника. «Саме у трупі П. Саксаганського, була найкраще сценічно втілена історична драма, починаючи з ―Назара Стодолі Т. Шевченка...»

• 1890 р. зі своєю трупою утворив «Товариство русько-малоросійских артистів» і приєднався до об'єднаної трупи українських корифеїв (де був і Микола Садовський).

Та розбрат був незагойною раною душі Івана та Панаса, брати мріяли про об’єднання. «Брате Миколо!» – писав Саксаганський. – «Від самого початку заснування нашої трупи і до послідніх хвилин і я, й Іван, при самих найкращих ділах і удачах, мали на увазі одно – з’єднатися з тобою й Марією Костянтинівною для слави й розвитку українського театру. Коли ми будемо втрьох, а Марія Костянтинівна, як діва українського театру – четверта, то яка ж зрада нам буде страшна, хто проти нас підніме прапор бунту?..» Садовський відповів: «Прапор свій складаю на грудях, куди вислати гардероб?» Карпенко-Карий зрадів: «Прапор твій на спільнім древку розів’ється на славу рідного мистецтва, приїзди зараз – ждемо.»

Остаточно Панас і Микола помирилися аж у 1920-х.

• 1897 р. на Всеросійському з'їзді акторів читав доповідь І. Карпенка-Карого, що починалася так: «Состояние театрального дела в России находится в жалком положении».

• До 1903 р. був у шлюбі з Лідією Костянтинівною Квіткою (Колишко), вони мали сина Петра, а вона мала від першого шлюбу доньку Варвару Любарт.

• 1903 р. одружується з Ніною Митрофанівною Тобілевич-Левченко, яка стала «його дружиною і другом вірним на все життя» (теж була акторкою, грала в театрі чоловіка).

У Варшаві Панас випадково угледів 17-річну Ніну Левченко. Юна акторка, на 27 років молодша, стала вірним коханням на все життя. Лідія Квітка образилася: залишила батькові сина – і пішла заміж за іншого. Ніна й Панас разом гастролювали, виховували Петра. Купили квартиру в Києві на три кімнати, дачу на березі річки під Києвом, їздили відпочивати до Єлисаветграда. Саксаганський полював зi своїми рудими сетерами. Ніна варила борщі з квасолею, пекла пампушки; ліпила вареники з вишнями.

• 1910-1915 рр. гастролює в турах Трохима Колесниченка.

• З 1912 по 1940 р. проживав у Києві в будинку на вулиці Жилянській, 96.

• 1915-1916 рр. працював у Товаристві українських акторів на чолі з Іваном Мар’яненком.

• 1918 р. заснував у Києві Державний народний театр. Саксаганський мав завдання ставити побутовий, історично-побутовий і класичний репертуар. 29 липня 1925 року відбулася прем'єра вистави Я. Мамонтова «Що загинули ранком». Режисери - П. Саксаганський, Л. Сабін. Панас Саксаганський поставив «Розбійникiв» Ф. Шиллера, де грав роль Франца Моора. Це була перша робота режисера, всього Саксаганський поставив 79 вистав. Здійснив свою мрію: поставив-таки «Отелло», але головну роль грав Борис Романицький. 1922 року театр був трансформований в Український драматичний театр імені Марії Заньковецької.

• 18 вересня 1925 р. Рада Народних Комісарів УСРР дала йому звання Народного артиста республіки.

• 1925-1935 рр. грав в різних театрах. Спорадично в складі новоствореного Театру ім. М. Заньковецької.

Ще 1931-го грав іноді в «Наталці Полтавці» Возного — одну зі своїх коронних ролей. Але за кулісами про всяк випадок сидів загримований і одягнений актор-дублер.

• 12 травня 1935 р. востаннє вийшов на сцену. Панаса Карповича паралізувало, дружина залишила сцену, щоб його доглядати. Останній раз грав сидячи в кріслі.

• 1936 р. отримав звання Народний артист СРСР.

• 17 вересня 1940 р. помер від інсульту, похований на Байковому цвинтарі.

• У день його похорону Олександр Олександрович Богомолець сказав: «Вулиця в Києві, що носить його славне ім’я, довша вiд тiї степової річечки Саксагань, яку він, з природної скромності, обрав для свого театрального псевдоніма.»

• Найкращі театральні ролі Панаса Саксаганського: Возний («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Стецько («Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка), Шельменко («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Сава Чалий (однойменна трагедія І. Карпенка-Карого), Голохвостий («За двома зайцями» М. Старицького), Франц Моора («Розбійники» Ф. Шиллера).

• Написав 2 комедії «Лицеміри» (1908) та «Шантрапа» (1914) і видав праці, які стосуються театру: «По шляху життя» (1935), «Моя робота над роллю» (1937), «Думки про театр» (1955).

Внесок в українську драматургію Панаса Саксаганського

• Був одним з корифеїв українського театру.

• Створив власну театральну трупу.

• Першим зі своєю трупою здійснив постановку п'єс І. Карпенка-Карого.

• Заснував Державний народний театр.

• Виховав ціле покоління акторів (Борис Романицький, Варвара Любарт, Андрій Ратмиров, Тетяна Садовська).