Я заплуталась...
Я заплуталась у найголовнішому - своїх почуттях, У чужих ситуаціях і серцях, Мої думки постійно з кимось, але цього не має бути, Я не хочу, щоб хтось зміг моє серцебиття відчути, Мені боляче думати про те, що я можу трьома словами все зруйнувати, Те, що не можна говорити, мені кортить сказати, Та я й не скажу, бо моя гордість сильніша, ніж я, Мені не варто називати ні перше, ні друге ім'я, Я не звикла робити перші кроки, які невідомо куди ведуть, Недомовлені слова і фрази по моєму серцю б'ють, Але я хочу проявити власну слабкість і мовчати, Бо не повинна я головні слова казати, А найгірше те, що мені невідомо чи справжній той у серці вогонь, Я думаю про все до болю скронь, Страшно довірити те, в чому не впевнена сама, Мені не страшно у відповідь не почути нічого, Страшно зруйнувати дива того, Я знаю, що дві пташки з пораненими крилами разом не зможуть літати, Не зможе в них радісна пісня лунати, Гармонія не значить, що станеться щось особливе, Можливо, скоро це випадкове відчуття зникне, Я й не знаю в чию сторону воно зараз дихає, Чий образ моя душа приколихує, Я сама зрозуміти себе не можу, На питання відповіді не знаходжу, Чи мені йти прямо, чи повернути, чи просто зупинити себе, Я не знаю чи оце марево скоро мине, До кого йти і що говорити або мовчати? Але я не захочу і не зможу того сказати, До якого образу прихилитися чи сидіти самотньо на власному троні, Щоб потім залишитися у своїй короні, Я даю шанс на роздум чи на каяття, Щоб не руйнувати те, що є і свого життя, Не треба питати про думи мої, Коли я не знаходжу відповіді на цій землі, Я спеціально недоговорюю і мовчу, Хоча у своїх думках від нерозуміння кричу, Я знаю, що синонім до моїх відчуттів - біль, Мені не хочеться знову потрапляти у цю заметіль, Я не знаю, що зараз робити маю, Коли вже за вікном світає, Я хочу, щоб мені хтось допоміг чи хтось зрозумів, Чи можу я не ламати своїми руками чужих життів? Коли згадується минуле, то мені не хочеться відчувати, Бо буде мені у серці допікати, Як краще мені вчинити я зараз не знаю, Тому поки сама у своїх думках самотня згораю.
2021-01-03 19:59:24
9
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Akeldama
Дуже гарний, сповнений щирих почуттів вірш. Усі питання, що ними задається героїня, може поставити кожна людина. Майже кожен, так само, часом, відчуває безпорадність і не знаходить вірної відповіді та не усвідомлює сутність власної екзистенції. Маю зазначити, що я не можу не заздрити несамовитій працьовитості авторки, яка так часто дарує нам таку чудову поезію.
Відповісти
2021-01-04 05:44:49
1
Lelyana_ art
@ Akeldama Щиро дякую😌.
Відповісти
2021-01-04 07:24:50
1
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4918
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1952