Вічність
Я не хотіла жити вічно, поки не зустрілися наші душі знову, Вони колись були однією цілою, але чому розділилися - невідомо нікому, З того часу пройшло сорок тисяч років, Нашу зустріч передбачили мільйони пророків, Ми живемо так давно, бо стільки живуть наші душі, Вони й далі будуть переходити в життя грядущі, Ми з першого слова відчули, що є частинками стародавнього інь-яню, З'єдналися тепер не лише душі, а й серця, щоб йти в путь дальню, Тепер ми назавжди разом у цій нескінченності років, За хитросплетіннім долі та теоріями майбутніх віків, Так мало бути, бо світовий баланс має відновитись, Не могли ми ніколи не знайти одне одного, а в одному житті загубитись, Я не хотіла жити вічно, але тепер я хочу цього з тобою, Бо наші душі безсмерті і будуть йти одна за одною, І що так буде тепер я точно вже знаю, Бо ти - моя половинка вічності і я тебе навічно кохаю. *Кароокому
2021-02-03 18:35:13
8
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Lelyana_ art
Дякую 😘. Мабуть, так і є💋
Відповісти
2021-02-03 20:07:13
2
Akeldama
Приєднуюся до тезки. Те ж той вірш пригадався.)
Відповісти
2021-02-03 23:16:16
1
Lelyana_ art
@ Akeldama 😊😉
Відповісти
2021-02-04 04:46:46
Подобається
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1992
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11524