Вічність

Lelyana_ art

Я не хотіла жити вічно, поки не зустрілися наші душі знову, Вони колись були однією цілою, але чому розділилися - невідомо нікому, З того часу пройшло сорок тисяч років, Нашу зустріч передбачили мільйони пророків, Ми живемо так давно, бо стільки живуть наші душі, Вони й далі будуть переходити в життя грядущі, Ми з першого слова відчули, що є частинками стародавнього інь-яню, З'єдналися тепер не лише душі, а й серця, щоб йти в путь дальню, Тепер ми назавжди разом у цій нескінченності років, За хитросплетіннім долі та теоріями майбутніх віків, Так мало бути, бо світовий баланс має відновитись, Не могли ми ніколи не знайти одне одного, а в одному житті загубитись, Я не хотіла жити вічно, але тепер я хочу цього з тобою, Бо наші душі безсмерті і будуть йти одна за одною, І що так буде тепер я точно вже знаю, Бо ти - моя половинка вічності і я тебе навічно кохаю. *Кароокому

2021-02-03 18:35:13

8

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Lelyana_ art

Дякую 😘. Мабуть, так і є💋

Відповісти

2021-02-03 20:07:13

2

Akeldama

Приєднуюся до тезки. Те ж той вірш пригадався.)

Відповісти

2021-02-03 23:16:16

1

Lelyana_ art

@ Akeldama 😊😉

Відповісти

2021-02-04 04:46:46

Подобається

Схожі вірші

Всі

Моє диво

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno

46

5

2003

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1370