Hiraeth
Strident it stood ; I’ve been in la la Land for a while or had it been forever. ’How long is forever ?’,’sometimes just a mere second’. Why were boundaries so perpetually set? Could no human defy that?But why? Were we all here just to be civilised and live a life. How about nothing or how about everything. To what extent is this barely a ’this’ The depth of our thoughts ; the reality we were living in  ; the genuine of being . How?What?When?Where?could those answers be satisfied. A sudden gush of pain for the mereness evolved through the soul. Those complexities existed since ever the soul took its first breath. Could one risk it all for the unknown? How much of one’s existence is part of one’s reality. Would the formal path answer those bursting questions . The will to strive.....To strive for what? When asked to calm down ,had one any other option than neutrality ’Time would adjust everything’.Time was it part of all about.
2018-07-22 08:39:39
6
0
Схожі вірші
Всі
Я отпущу с временем дальше ...
Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...
44
9
2621
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3612