Отруєне кохання
Хонна
Καρδιά κελάρυσε μελωδίαν άφωνον, Ψυχή αποκρύπτει τα μυστικά της, Έρωτας, ως δηλητήριος όμβρος, Κατεβαίνει κάτω, προς την γην, Εκεί που στέκεσαι - αφωνίας. Серце ллє мелодію без слів Душа тайни в собі носить, Кохання, отруєним дощем, Спускається униз, на землю, На котрій стоїш ти - безмовний.
2023-07-20 10:03:27
2
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Хонна
Якщо прочитавши вірш ви раптово викличете демона, то нічого страшного, таке буває;) колись я цікавився мертвими мовами, тож обережно зі словником накалякав такий коротенький вірш
Відповісти
2023-07-20 10:04:44
Подобається
Хонна
дуже дякую) мені приємно це чути♥️
Відповісти
2023-07-20 18:39:27
Подобається
Інші вірші поета
Μορφεύς - молоденький бармен Крапля дощу θάνατος (Смерть) Щастя
Інші поети
Virtoria
@Victoria_Sandulenko
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11527
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1999