Лицар в сучасному світі
Хонна
Початок – рідний дім. Кінець – навіть і не знаю… Що ж між іншим і он тим? Життя усе моє в середині. Чи повернусь на початок? Чи одразу на кінець? Відповіді ніхто не дасть. Все залежить від вищих сил. А зараз я відкриваю новий світ Тут таке все брудне.. За високими стінами скла Не бачу я зовсім світлого неба Тут все не по честі Хлопець отримав тіло юної леді За якісь паперові монети. Цей світ такий дивний. Він новий та водночас старий. Я впізнаю закони вулиць де в беззаконні зростав я. Та церкви в котрих вимолював краще майбуття. Все як колись. Я це все вже бачив. Вони поб'ють це дитя ледь не до смерть. Їх ніхто не покарає. Він сам їх каратиме. Заради чого я навколішках молився? Заради чого боровся? Заради чого усе це було ? І ось настає вирішальний момент. То кінець й для мене, й для світу Нащо жити для такого майбутнього Тут не місце ідеалам, й надії. Все закінчу я зараз – прям тут. Все одно ніхто не помітить. То кінець для славного роду мого То кінець – а тепер харакірі Вірш написаний у спілці @LiteraryFortress у співавторстві з @SandraMey
2023-08-23 07:50:43
4
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Хонна
тю, тобі важливе формулювання? Ну вибач, красиво я відмовляти не вмію
Відповісти
2023-08-23 09:23:08
Подобається
Хонна
ахпх, ну ось ми і квіти
Відповісти
2023-08-23 09:25:41
Подобається
Хонна
і листя осіннє духмяне
Відповісти
2023-08-23 09:30:17
Подобається
Інші вірші поета
DnD (вірш другий) Νότος, Ζέφυρος, Εύρος και Βορέας **** Єв.Геній - найкращій друг
Інші поети
Kristin
@Khris_K
Priyanbada Sarkar
@Priyanbada_sarkar
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Анастасія
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
12437
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11484