Вірші
Ціна
Ціна - що ж воно таке
Ціна - це світ, це все, що нас оточує
Це те як бачимо ми світ, як ми його сприймаємо.
Але чи можем ми позначити ціну на рівні всіх людей, подій, і звершень.
На рівні того, що таке життя, позначення її під міткою "важливо".
2
0
207
Вибір
Наш вибір, він не є простим
Він є складною послідовністю думок
І це лиш крапля!
В океані мрій
Лиш крапля в цілім світі...
2
0
191
Подумай і твори...
Я хочу залишитися в історії на віка
Щоб кожен згадував моє ім'я,
Щоб кожен знав, хто я такий.
Таких як, я, велика множина,
Тим менш таких ідей плине.
Не зможе зупинити, ні цунамі, ні вітра,
Мою ідею крізь віка.
Скажу тобі мій любий друже,
Як хочеш щось зробить, бери дума,
Подумай і твори, твори, що треба світи цьому
Лиш думка твоя в голові постане постаттю,
крізь нас і встане повз віка.
Хай діти думають, гадають, чому все сталося ось так, хай голови собі кружляють чому зробили саме так.
Чому всі рішення прийняті, чому не зроблено інакше, і шо ж там сталося в ті часа.
Хай думають придумають, і пусть ідея в їх серцях незгасне повз віка і покоління, як не згасла і у нас.
Пусть полум1я це дивне несе думки у круговерть бажань і всіх думок, нехай все станеться, все буде так, як бажаєм того ми.
Зробити так і крізь віки, хай збереже всі наші думи, в постаті думки.
Нехай залишимось в душі історичної надії, на сторінках підручників, книжок.
Нехай це все не марно плине і через часи все буде так.
Хай сторінки історії гортають юні пальці, для кого, наші величні думи, лиш фантастичній світ незбагнених думок.
Хай це пливе віками і роками, годинами, секундами, крізь час, людей, крізь всю історію думи людської, світу нашого сього.
Хай все це буде не напрасно, хай збережем цю мить от зараз - на віка.
Хай буде все це не напрасно, подумай і твори, дитя...
3
0
173
Назавжди
І хай у світі загадкових цих пригод,
Хай там за небокраєм у світі мрячних і світлих думок.
Де люди думають гадають, як жити, і як вижити водночас, не забуваючи про світ цілісіньких подій.
Ту саму мить, ту саму думу, хай збереже цей лист подій.
Нехай живе там воля наша, незламна, одинока мить. Пусть буде це незламною фортецею у світі цих засмучених створінь.
Це буде показом, тому злощавому кінцю, який так хоче всіх забрати, у показову старту цю.
Нехай це все і стане правда, не хай це буде остання мить, хоч смерті я боюся, хоч це страшні тортури, хоч може це страшна агонія душі моєї, в пориві болю, з остатків лоскотів життя...
Ніколи я не стану монстром, злодієм, потвориськом, чужих ідей, хто хоче цю фортецю ущент зламати.
Ніколи я не стану погляд закривати, на всі події мрячного життя.
Хай світ подивиться на скільки все погано, хай думає, гадає, хоч голову собі скрутить.
Я роль таки всю відіграю, і покажу їм справжню віру в мить.
Ніколи я не стану тою мрячною думою, де сказано, живи заради мене в цю коротку мить.
Я стану для всіх опорною думою.
Хай всі побачать, і подумають про себе:
- Мені настав той час творить.
Хай люди візьмуться за руки, хай боляче то буде, нестерпний біль.
Робити треба щось, іначе біль цей буде назавжди, а не на цю коротку мить.
1
0
216
*
Бродити тут бродити там.
Це шлях порівняно з яким усі дива бува, нам нездоланні, незрозумілі зовсім всім.
Ми можемо тут залишитись надовго та будем ми чесні самі з собою, покою від того не знайде жодна та душа, той спокій недосяжний він нікому, хоч може він досяжних тим хто сидить на небесах.
І все ж таке все наше не збагне то життя, ми розуміємо недосяжність краю, бо ми все йдемо і йдемо, і все нам треба йти на далі. Бо все не вічне все міняється в одну мінливу мить. От може за одну ту й ніч змінитися уся картина.
І наче ти живеш життя своє, та ти не ти, ти вже другий. Ти вже і зовсім забуваєш все минуле, і все життя, воно як наче недосяжне, як наче щось іще прекрасне, не дивлячись на деякі недобрі думи.
Ми все живемо і жити треба далі, не забуваючи себе і все що сталося, було.
Такими ми дивами є, такими й будем. І я хочу вірить в це усім своїм нутром.
Такими ми стежками розуміємо, такими ми стежками та ідемо. І може бути тяжко боляче й неможливо зрозуміти. Но нам це треба, бо ні що, ми загубимось і так, і хай ми йдемо і хай ми мріємо, наш шлях він цільний нескінченний. Він повністю приляжний нам. Він не окремий не чийсь інший, він тільки твій і ти то розумієш сам.
І ми не можемо заперечить всю складність, і всю оголеність, і ворожнечу світу іншого, бо ти на стежці цій один і перед світом, ти незбагненно хочеш бути з кимось ще.
Але твій шлях за ту свободу він одинокий, не дивлячись на все, його різноманіття барв, він наче й тут, а наче й так далеко, та він все ж незбагненно наш.
І хоч то неосяжне незрозуміло, не збагнемо, і все наше життя потрясне, воно завжди в тіні іде. Воно і може в далечі, та воно все ближче до душі, воно десь там в середині. І може хай то стане нашим всім, то хай ми самі будем, і тими хто живе для себе, ні?
1
0
213
