*

Максим Малий

Бродити тут бродити там. Це шлях порівняно з яким усі дива бува, нам нездоланні, незрозумілі зовсім всім. Ми можемо тут залишитись надовго та будем ми чесні самі з собою, покою від того не знайде жодна та душа, той спокій недосяжний він нікому, хоч може він досяжних тим хто сидить на небесах. І все ж таке все наше не збагне то життя, ми розуміємо недосяжність краю, бо ми все йдемо і йдемо, і все нам треба йти на далі. Бо все не вічне все міняється в одну мінливу мить. От може за одну ту й ніч змінитися уся картина. І наче ти живеш життя своє, та ти не ти, ти вже другий. Ти вже і зовсім забуваєш все минуле, і все життя, воно як наче недосяжне, як наче щось іще прекрасне, не дивлячись на деякі недобрі думи. Ми все живемо і жити треба далі, не забуваючи себе і все що сталося, було. Такими ми дивами є, такими й будем. І я хочу вірить в це усім своїм нутром. Такими ми стежками розуміємо, такими ми стежками та ідемо. І може бути тяжко боляче й неможливо зрозуміти. Но нам це треба, бо ні що, ми загубимось і так, і хай ми йдемо і хай ми мріємо, наш шлях він цільний нескінченний. Він повністю приляжний нам. Він не окремий не чийсь інший, він тільки твій і ти то розумієш сам. І ми не можемо заперечить всю складність, і всю оголеність, і ворожнечу світу іншого, бо ти на стежці цій один і перед світом, ти незбагненно хочеш бути з кимось ще. Але твій шлях за ту свободу він одинокий, не дивлячись на все, його різноманіття барв, він наче й тут, а наче й так далеко, та він все ж незбагненно наш. І хоч то неосяжне незрозуміло, не збагнемо, і все наше життя потрясне, воно завжди в тіні іде. Воно і може в далечі, та воно все ближче до душі, воно десь там в середині. І може хай то стане нашим всім, то хай ми самі будем, і тими хто живе для себе, ні?

2023-02-07 16:26:54

1

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12977

Пóдрузі

Asteriya

Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.

48

12

3665