Назавжди
І хай у світі загадкових цих пригод, Хай там за небокраєм у світі мрячних і світлих думок. Де люди думають гадають, як жити, і як вижити водночас, не забуваючи про світ цілісіньких подій. Ту саму мить, ту саму думу, хай збереже цей лист подій. Нехай живе там воля наша, незламна, одинока мить. Пусть буде це незламною фортецею у світі цих засмучених створінь. Це буде показом, тому злощавому кінцю, який так хоче всіх забрати, у показову старту цю. Нехай це все і стане правда, не хай це буде остання мить, хоч смерті я боюся, хоч це страшні тортури, хоч може це страшна агонія душі моєї, в пориві болю, з остатків лоскотів життя... Ніколи я не стану монстром, злодієм, потвориськом, чужих ідей, хто хоче цю фортецю ущент зламати. Ніколи я не стану погляд закривати, на всі події мрячного життя. Хай світ подивиться на скільки все погано, хай думає, гадає, хоч голову собі скрутить. Я роль таки всю відіграю, і покажу їм справжню віру в мить. Ніколи я не стану тою мрячною думою, де сказано, живи заради мене в цю коротку мить. Я стану для всіх опорною думою. Хай всі побачать, і подумають про себе: - Мені настав той час творить. Хай люди візьмуться за руки, хай боляче то буде, нестерпний біль. Робити треба щось, іначе біль цей буде назавжди, а не на цю коротку мить.
2022-12-12 14:22:45
1
0
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3903
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11409