Іти своїм шляхом
Man Vi
Вони кажуть іти своїм шляхом Не боятися вітру що виїдає очі Це літній вітер з такими ж людьми Що розігруючи партію в дурня Вже підготували твої погони Вони висять пошарпані на балконі Ти лиш дотягнися Їх липкий віск стікає кров'ю З кожною каплею тихенько шепоче Іди іди Іди І д и З кожною каплею народжується сутність стежок Ти лиш дотягнися
2020-06-19 17:44:26
5
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Man Vi
нічого, прочитаєш вп'яте, знайдеш щось для себе :) Я інколи сам не розумію, що точно хочу донести, тому... шукай, що знайдеш :)
Відповісти
2020-06-19 18:46:10
Подобається
Man Vi
головну думку в більшости своїй описують перших два рядки. Далі переходимо до деталей виразу "іти своїм шляхом", які відносно замасковані у грі слів та образів. Можу спробувати описати ті образи, якщо хочеш
Відповісти
2020-06-19 23:05:44
Подобається
Інші вірші поета
Tomorrow Останній дим burning... Серце кричить...
Інші поети
Мария Шпир
@mariya_shpir
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3325
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11524