Сталось...

Man Vi

Що стало з тобою, забуте маля? Побиті вщент руки, умиті в крові. Чому ж твоя доля така непроста, На кожен мій поклик лиш відповідь "Ні!" Сидиш ти над прірвою. Хтів обійняти, І рвавсь пригорнути всю постать твою, Таку вже тендітну. О рідная мати! Дістав же від тебе цю долю важку! Най руки тягнулись би, та віднімає. Вуста щось сказали б, але всі слова Забули всі значення. Є і не має, Тендітная постать, сама й не сама. Ледь пише на камені звуки важкі, Під ними висять вщент засохлі думки. Замезли від холоду пальці тремкі, Залиш по собі їх останні сліди. По них прочитаю твої поривання, Всю душу відкрию і спалю дотла. Не хочу, щоб попіл святий у скрижалях Відбився у комусь, мов доля свята.

2018-10-09 17:38:12

7

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (7)

Man Vi

@Just_a_kid дякую!) Я завжди буду радий конструктивній критиці, тож... 😉😉😉 )))

Відповісти

2018-10-09 19:30:08

Подобається

Just_a_kid

@Man Vi )))

Відповісти

2018-10-09 19:30:29

1

Man Vi

дякую!)

Відповісти

2018-10-11 20:15:31

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11168

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

130

26

4501