Кохання, яким воно є
Marina Parthenovith
Про кохання пишуть усі, Навіть і я вже писала. Ці вірші неймовірні Але такі печальні... То кидають, то знову разом, Чому усе погано? Життя, не справедливе... То кидає, то знову разом... Чому розбитії серця, Зцілити не можливо? А взагалі можна... І знов пішли рядки. Шкода мені усіх, Хто не кохав, а захворів. Шкода мені і тих, Хто не зіщнався. Шкода мені і тих, Кого покинули, давно вже... Шкода і тих, Хто кинув серед щасття. Дівчата, не сумуйте, Усе іще тай буде. Час все розтавить по місцях. Ви тільки не хвилюйтесь. Тай хлопці, не треба розтавання, Спертним все заливати. Не треба, іще їх стільки буде, Що аж набридне те кохання. Усі говорять, Що коли людина покохала, То вона щаслива... Щось не дуже видно... Тому напевно, Що кохання-це не щасття, Це біль й рощарування... Але вибір за вами.
2018-05-04 14:22:05
3
0
Інші вірші поета
Печення Люби Книгу-Життя Ненависть Crazy-бабам
Інші поети
Nazar Pytsyk
@bez_talanta
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3171
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1844