Великий механізм
Marina Parthenovith
Слова-це механізм, Що круте всі гайки. А ці гайки-це речення, Що ринуть без упину. Сказавши тільки слово, Ми можемо убити. І неважливо Чи рідна це людина. Хоч слово і одне, А речень ціла купа. І потонути в ній Не так уже і важко. Говорячи приємне, Ми ранимо ще більше. Говорячи погане, Ми можем врятуватись... Слова-це механізм, Що круте всі гайки. Покруте вліво-біль, А вправо, тільки щастя.
2018-04-24 20:54:15
5
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
ЭлеоНора
Гарно☀️
Відповісти
2018-04-24 22:56:42
1
Marina Parthenovith
@ЭлеоНора Дякую)
Відповісти
2018-04-24 22:57:39
Подобається
Mene.net
Мені дуже сподобалось, але є кілька суржиків
Відповісти
2018-04-25 16:14:13
1
Інші вірші поета
Ненависть Я буду мовчати Тим, хто прославив нашу землю Печення
Інші поети
Yoongaboonga 7u7
@aesthetic_army
Схожі вірші
Всі
Темнота теней ночи ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
1677
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11386