Про наболіле
А часто в двері ніхто не стукає
Не говорить про кохання ночами
І давним давно..
ніхто нікого не слухає
А словами кИдають -
неначе мечами
Й інколи говорячи, не думають
Лиш би вдарити, й ціляться в серце
І потім душу помазали перцем
А часто хочеться відкритись
Оголити, так мовити, душу
Але боїшся в комусь зневіритись
так все ховаєш, а потім мовчиш
І вже не шукаєш
Бо знаєш, що марно,
та й сил вже не має
Але все собою, якось знаходиться, Ти знов розцвітаєш
В рідній Душі
До небес відлітаєш...
І щастя від всього (1)
Такого не знаєш (1)
Ба навіть хто не стукатиме
Й Душа твоя спатиме
Розбудити її, не буде клопОту
Ти тільки вір...
І вночі я вестиму
Крізь холод, крізь сонце
Триматиму міцно
За руку твою
І там пригорну, поцілую-
Вже стане краще
Дивися, мій Милий
Нам ще трохи
лишилось пройти.
(1) - велике, безмежне щастя
2018-08-05 20:04:13
2
0