Хмурна погода
Мені ви надоїли. Ви настільки хочте веселитись й жити? Я лише хмурную погоду полюблю. Ніколи ти не знаєш , що бути може. Чи дощ піде , чи хмари розійдуться. Але саме краще в тому , що ніхто тіні не побачить твеї. Мені сусіди по кімнаті кажуть: "Піди розвійся. Піди да погуляй" Авжеж я хочу щось таке зробити , але є те що не дозволя мені. Я так ненавиджу людей. Вони всі в моїх очах тварини. Вони лиш підкоряються натурі. Я лише хмурную погоду полюблю. Не хочу бачити того , що мені не світить , Щоб не отримувати більше болю. Не хочу чути їхні посиденьки , Щоб не заздрить їх пригодам. Я лиш хочу спокою в собі. Лише миру із природою. Вони вже щось зробити встигли , А я спокійно і тихо йду туди. Ненавиджу я їх за розум і слова. Вони того не заслужили. А я лише хочу мати друга. Який сидіть зі мною буде І зі мною буде розділяти всю красу Похмурої погоди.
2020-09-17 14:29:27
4
0
Схожі вірші
Всі
Я тебе по-справжньому кохала...
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
2241
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13240