Хмурна погода
Мені ви надоїли. Ви настільки хочте веселитись й жити? Я лише хмурную погоду полюблю. Ніколи ти не знаєш , що бути може. Чи дощ піде , чи хмари розійдуться. Але саме краще в тому , що ніхто тіні не побачить твеї. Мені сусіди по кімнаті кажуть: "Піди розвійся. Піди да погуляй" Авжеж я хочу щось таке зробити , але є те що не дозволя мені. Я так ненавиджу людей. Вони всі в моїх очах тварини. Вони лиш підкоряються натурі. Я лише хмурную погоду полюблю. Не хочу бачити того , що мені не світить , Щоб не отримувати більше болю. Не хочу чути їхні посиденьки , Щоб не заздрить їх пригодам. Я лиш хочу спокою в собі. Лише миру із природою. Вони вже щось зробити встигли , А я спокійно і тихо йду туди. Ненавиджу я їх за розум і слова. Вони того не заслужили. А я лише хочу мати друга. Який сидіть зі мною буде І зі мною буде розділяти всю красу Похмурої погоди.
2020-09-17 14:29:27
4
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12510
Тени собственного сердца ...
Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤
39
9
2040