Гра під назвою "Життя"
Євген Мазурок
(Повільний сміх психопата) Чи знаєш ти гру азартну? Всі грати мають її без хвилинки на перерву. Але знаєш ти , як її зіграти і виграти джекпот? (Повільний саркастичний сміх) Авжеж ні. Навіть правил нам не розказали і сіли ми застіл цей від якого виходи лиш два : смерть і виграш. Але третій вихід тоже є. В цій грі є правила обмежень , які закували наші руки і ходи. Я розкажу секрет , як я вийшов з гри цієї живим. (Сміх) По-перше : почни сам собі перечити. Стань адекватним псіхо. Генієм наук серед простих людей. Розшир свій розум не розширюючі можливість для усіх. Тоді гра і правила її зійдуть з тебе на невелику мить. По-друге: відкрий повністю себе . Всі скажуть що ти безглуздо робиш це. Але це голос не людей. А гри , яка не хоче відпустить тебе. Сумієш ти змінитися відкривши двері душі і голови зможеш ти покинуть стіл цепний. По-третє : бери всі шанси і користуйся , а то гра поглине тебе знов і шансів вибратись не буде зноу. Лиш тоді ти станеш богом серед людей. (Повільний сміх) Всі слова твої і думка кожна стануть правдою для світу. Навчишся ти всього не читаючи нічого. Сумієш все і гра під назвою "Життя" не поглине тебе знов. А поставить головним . Тим хто роздає всім карти і ходи . Хто правила створить і всім їх розповість . І всім покаже хто переміг , а хто помер. Так що є бажання зіграти ? Чи хочеш ти втекти? (Голосний повільний сміх)
2019-10-20 18:59:31
3
0
Інші вірші поета
Логіка Божевілля Кажуть :"Чоловіки не плачуть" Відрізані від істини
Інші поети
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
44
21
1909
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1156