Я зло
Євген Мазурок
Я ваш сумнів розпізнаю. І вашу таємницю збережу , але пізнать її не зможеш ти. Правду вашу я утаю в середині зла. І станеш ти навік мученник своїх бажань. А я сидячи на троні нездійснених мрій і можливостей не взятих буду довго посміхатись. Спитаєш ти мене :" Чому я все це пропустив ? Чому нічого не зробив?". А я спокійно відповім :"Ти мав все , щоб зробити все що ти хотів. Але ти боявся не страху. А свою дію. Сумієш ти нею керувати зможеш стати ким захочеш". Я забравши душу зрозумів. Колись я був таким , але змінився. Я став сильнішим. Діять не боявся я. І тільки щось ішло не так . Я все міняв окрім власного себе.
2019-10-02 16:14:34
3
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Євген Мазурок
здивувало?
Відповісти
2019-10-02 17:43:42
Подобається
Євген Мазурок
Попробував написати по новому
Відповісти
2019-10-02 17:45:37
1
Інші вірші поета
Хмурна погода Знак Мученика Слух тіла Момент життя
Інші поети
Mila Kaminska
@Mila_Kaminska
Схожі вірші
Всі
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1933
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12182