Прогрес розуму
(18+)
Всі ми скоти і тварини. А знаєш чому? Бо не хочем ми розвинути себе . Твої відмовки не спрацюють , бо таким лінив не можна бути. Я ніколи не стояв на місці. І мозок розвинув так , що знаю кожну думку твою. Хоч поспорити ? Ха звісно ні. Бо надто велике ти дерьмо , щоб якийсь письменик передбачав думу твою. Чи не так зухвалий ти читач. Розвивайтесь. Ніхто не зробить в вашому житті більшого ніж ти можеш зробити собі. Хочеш гру? Створи. Хочеш смачно їсти і недорого? Вчись готувати. Якщо тупити будеш ти , так і залишишся ти одною з тисяч мух , які літають над переживаннями і не відлітають. А я вам скажу інструкцію просту. Слухай музики два типи: повільно і нормально. Повільно слухають усі , а ти попробуй нормально. Загадки розгадуй ти , а не фільми жахів дивись. Бо будеш таким дурним все життя. Я інструкцію тобі подарував , а ти вирішуй. Жити чи гнити.
2019-10-11 17:56:10
2
0
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
2515
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12017