Споріднені душі
Нам всім так весело живеться Без думки зайвої підемо у похід Пісні навколо вогнища , веселощі та різні ігри нас вже ждуть Але не всі такі як ви Я поступивши в ВУЗ ні раз щасливий повністю не був Я сам сиджу в одній кімнаті , Заваривши собі чаю я купив артеку вафлі і печиво просте. Хоч з виду і не зрозумієш що я за людина , але мені завжди бракує спілкування Я стараюсь себе розвеселити , але розумію , що не взмозі я це повторити. Для мене наче легко і важко бути весь час на самоті. Я наче псих з невідомим досі діагнозом своїм. Ми для інших надягаєм маски різні. А лиця боїмося показать. Я знаю багатьох людей яким на душі тяжко і сум заполонив їх аж до голови. Але лише з ними я повністю щасливий , бо тільки всі вони знають , розуміють як тяжко тут мені. Як тяжко їм самим. Але це нас і веселить. Ми можемо чекати цілу вічність в болі і холоді , але ми точно будем знати , що ми існуєм не одні такі. Ми для один одного сім'я. Ми не пов'язані між ними кров'ю. Ми лише душі в самоті. Для нас зустрітись між собою це як попасти в рай хоч не надовго. Для нас це стати веселими без маски , бути сім'єю в самоті.
2020-10-08 17:46:34
7
0
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
2595
"Ми усе подолаємо разом..."
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1729