Спинилася лише на мить
Володимир Мельник
Спинилася лише на мить: Секундним поглядом торкнула, Мов небом душу огорнула, Не втримавши очей блакить. І зникла... Ніби щось украла, Не залишаючи слідів На брудних сходах схожих днів, І черевичка не втрачала. Лишилось тільки покривало Небесне, згублене в душі, Та золотаві міражі, Що сонце влітку вишивало. І більш нічого... Загорнуся У хвилі вишитих небес (Щось холодно, душею змерз), Засну, зігріюсь... й не проснуся. 25.03.2021
2022-02-03 17:42:40
5
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Володимир Мельник
@просто веселка Красно дякую!🙏
Відповісти
2022-02-03 23:34:47
1
Ярослава Старусева
Чудовий вірш)
Відповісти
2022-02-04 12:27:18
1
Володимир Мельник
@Ярослава Старусева Дякую!🙏
Відповісти
2022-02-04 14:20:55
Подобається
Інші вірші поета
Я на колінах перед тобою Ну ось і все... Герої не вмирають Найкращі вірші - написані кров'ю
Інші поети
step
@step
Mrs Monica L
@MrsMonica
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2312
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2685