Вірші
Герої не вмирають
Я знаю, що герої не вмирають,
Найкращих забирають небеса.
А за вікном, ще трішки, і - весна...
Тепер її вони оберігають.
Кров на снігу... Сердець червоні квіти
Розквітли у токсичному диму,
Щоб в світло переплавити пітьму,
Щоб ми жили... Тепер ми маєм право жити!
Біжать у небеса світла стежки,
Свідомість розриває "Плине кача"...
Сьогодні можна, хай душа поплаче,
І пломеніють у серцях свічки.
Звернусь до неба, стану на коліна:
"Пробачте, що ми вас не вберегли...
Спасибі... Ви таки змогли...
Тепер ми вільні і у нас є Україна!"
.
.
.
Героям Небесної Сотні
присвячується
🇺🇦
4
2
183
Здуру втрапив у твій капкан
Здуру втрапив у твій капкан.
Напоїла сніг тепла кров.
Знов естетикою рваних ран
Прикрашає музей свій любов.
Рани згубляться між множин
І подібних, і не таких.
Я лишУся один на один
З своїм болем, найменшим з лих.
Але я не здаюся в полон.
Відгризаю серце, як звір.
Залишаю слідом, як фон,
Завмираючий кардіопунктир.
31.01.2022
2
3
172
У мене в голові гуляє вітер
У мене в голові гуляє вітер,
У мене в голові все шкереберть.
Десятки тисяч слів, мільйони літер
Кружляють у танкУ, мов круговерть.
Я їх ловлю долонями чи ротом
Немов сніжинки; граюсь, як колись.
І запиваю яблучним компотом,
Із яблук тих, що літом налились.
А всі навколо дивляться й сміються:
"Ти якийсь дивний, не із цих світів..."
Я ж мовчки п'ю собі нектар із блюдця,
Кульбабовий, із сонячних полів.
І усміхаюся ледь-ледь собі під носа,
Бо ж ви не знаєте, а в мене є зірки.
Я назбирав їх вчора в травах-росах.
Їх назбивали туди, граючись, хмарки.
Ось зАйде сонце. Їх візьму з кишені,
Протру від пилу метушливих днів,
І в ніжнім світлі з зоряної жмені
Буду плести зі слів рядки віршів.
26.08.2021
2
0
188
Я на колінах перед тобою
Я на колінах перед тобою,
Стиснені кулаки.
Вперше вмиваюся сріблом-сльозою.
Якщо зможеш - мене прости.
Я обіцяю, що більше ніколи
Ніхто не почує мій плач.
Я ж тут один, більш нікого навколо...
Ще раз прошу пробач...
Я обіцяв бути зАвжди з тобою,
Я обіцяв берегти
Душу і тіло своєю рукою;
І вірила мені ти.
Та не дотримався даного слова:
Шляхи поманили в даль.
Тобі залишилася клятви полова
Та ще у очах печаль.
І от повернувся у злоті і славі;
Найперший герой, напівбог!
Несу діаманти, шовки своїй паві,
Щоб бути назАвжди удвох.
Та хоч залишилась коханню ти вірна,
Не скажеш вже "так" мені.
Я перед тобою стою на колінах,
А ти... - лежиш у землі.
26.05.2021
3
0
147
Спинилася лише на мить
Спинилася лише на мить:
Секундним поглядом торкнула,
Мов небом душу огорнула,
Не втримавши очей блакить.
І зникла... Ніби щось украла,
Не залишаючи слідів
На брудних сходах схожих днів,
І черевичка не втрачала.
Лишилось тільки покривало
Небесне, згублене в душі,
Та золотаві міражі,
Що сонце влітку вишивало.
І більш нічого... Загорнуся
У хвилі вишитих небес
(Щось холодно, душею змерз),
Засну, зігріюсь... й не проснуся.
25.03.2021
5
4
130
Здається, все йде за планом
Здається, все йде за планом,
Як накреслений був маршрут.
Оминаю вовчі ями,
Уникаю шовкових пут.
Обираю лиш ті дороги,
Де не ходять чужі й не ті.
Ані смутку, ані тривоги,
І комфортно на самоті.
Та світ раптом перевернувся:
Біль у грудях, рана, в ній кров.
Через що ж я так спіткнувся?
Придивився... - твоя любов.
25.01.2022
5
0
190
Я знову на самісінькім краю
Я знову на самісінькім краю,
І знову учинив жахливі речі.
Вже тричі душу прокляту мою
Врятуй ще раз, зігрій тремтячі плечі.
Я звісно знаю - ти мені не Бог.
І я тобі хрестом не хочу бути.
Але удвох, лише з тобою вдвох,
Я можу хоч на мить про біль забути.
Чи гідний я тебе? Звичайно ні.
І ти мені ні крапельки не винна.
Палаю я в пекельному вогні;
А ти - свята, крилата, чиста, вільна.
Мене ти рятувала вже не раз:
Ловила, лікувала, плечі гріла.
Нічого не просила, без образ
Лишаючи частинку душі й тіла.
І ось я знов ступаю на карниз.
Крок уперед роблю, тебе гукаю.
Ти точно чуєш, вихором летиш...
А от чи встигнеш, поки що не знаю...
22.01.2022
3
4
149
У вогні... (Софі)
Будь ласка, ти пробач мені,
Що я палаю у вогні,
Як думаю, що в тебе інша.
І з кожним днем мені все гірше.
Та поміж тисяч всіх персон
Серденько б'ється в унісон
Лише з твоїм... Воно ж холодне,
Бо в демона вогню в полоні.
У вас угода непорушна,
І магія ця надпотужна.
А на кону - життя чи смерть...
Знову летить все шкереберть!
Болотяне лихе відьмисько;
Зелений слиз - і гидко, й слизько;
Прокляття, чари, КальцифЕр
Всі дрова, що лиш міг пожер.
І зАмок знов кудись мандрує;
Опудало двері штурмує...
А в мене купа прибирання,
І в серці сховане кохання...
Я знаю - старша я, невдаха,
Себе жалію, бідолаха.
Та мрію, хоч би у вісні,
Щоб ти всміхався лиш мені...
.
.
.
.
.
(Натхненно і за мотивами: роман "Мандрівний замок Хаула", Діана Вінн Джонс)
24.01.2022
2
3
153
Не заламуй картинно руки
Не заламуй картинно руки.
Не погрожуй різати вени.
На обличчя - не треба мУки.
Це - фінал. Досить. Сходь зі сцени.
Не чекай бурхливих овацій.
І під ноги - не буде квітів.
Ми самі серед цих декорацій,
У холодному світлі софітів.
Гільйотиною пада завіса,
За іронією - кольору крові.
Ти, насправді, хороша актриса
У виставах палкої любові.
Але я тобі більше не вірю.
Залишаю залу порожньою.
Грати не хочу й не вмію.
Ти була тут лише подорожньою.
15.01.2022
2
3
196
Найкращі вірші - написані кров'ю
Найкращі вірші - написані кров'ю.
Найкращі вірші - завжди про біль.
Позначені шрамами-нелюбов'ю.
Коли чорнила зі сльозами навпІл.
Найкращі вірші - усі у шухляді;
Найкращі - призначені не для всіх.
Вони - не про рими і ритм, насправді.
Вони - про те, що сказати не зміг...
18.01.2022
3
2
164
Червоні фірмові ромашки
Червоні фірмОві ромашки
Розквітли в зимовім саду.
Наївні такі, бідолашки,
Шукали тепла у снігу.
Ловили тендітні сніжинки,
Натомість лишався біль.
На пелюсткАх - сльозинки,
У дУші в'їдалася сіль.
З благанням у небо дивились:
Де ж сонце, птахи, весна?
Ви безнадійно спізнились:
Тут господиня - зима.
Цинічно вітри сміялись,
Колискові співали пісні,
СерцЯ через раз зупинялись...
Може краще ввісні?..
Будь ласка, не слухайте хуґу.
Візьміть ось тепла долонь,
Спаліть діамантову тугу,
До неба - сердець вогонь!
Палайте на лютім морозі,
Розпалюйте ватру у снах!..
Червоні ромашки "Розі"
Цвітуть - отже тут весна!
11.01.2022
3
1
206
Серце ще б'ється, але вже не так
Серце ще б'ється, але вже не так -
Не чутно високих нот.
А ти руки миєш, як Понтій Пілат,
В червоних відтінках вод.
І витираєш об білий рушник,
Сліпучий від чистоти.
Немає ні плями... Я уже звик -
Ти вмієш ховати сліди.
Та падає крапля, червона сльоза,
На білих квіток пелюстки...
Така от жорстока кохання краса:
У серце забиті цвяхи.
03.08.2021
4
2
151
Нині місяць сяє в повні
Нині місяць сяє в повні,
Ночі ввімкнений ліхтар.
Зорі капають в долоні
Янтарем - небес нектар.
Гублять їх комети-бджоли;
Не піймаєш, не лови.
З пальців різнокольорові
Вислизають їх хвости.
Залишаючи пилкові
У долонях лиш сліди,
Іскро-золоті медові
Лінії, долі стежки.
Я вдивляюся в них пильно,
Намагаюся знайти
Знаки, натяк, чи дослівно -
Де ж в житті моєму ти.
16.06.2021
3
0
154
Ти всміхаєшся просто так
Ти всміхаєшся просто так:
Не мені, не комусь, - до неба.
Під тобою старий гамак
І розгойдувати не треба.
Вітер грається наче кіт,
А ти - ніби легка пір'їна.
Руки - врізнобіч, на зліт!
Бо літати просто! Наївна...
А можливо ти саме з тих,
Котрі знають за інших більше?
Кому Бог розповІсти встиг
До народження в нічній тиші
Про усі таємниці, що знав?
(Їх, насправді, зовсім трошки)
Й на прощання поцілував,
І тому - між бровами зморшки.
А в куточках очей - як знак,
Що цей світ кращий, ніж здається.
Тож літатиме твій гамак
В небесах, доки серце б'ється.
28.10.2021
2
0
175
Так захотілося померти прямо зранку
Так захотілося померти прямо зранку,
Як тільки сонце доторкнулося очей
І гамір вуличний полився ніби клей,
Минаючи віконні рами і фіранку.
Чому? Мабуть через поганий сон,
Чи може через кризу там якогось віку,
Або тому, що вчора бачив Анжеліку
Із іншим і їм весело було разОм.
Насправді, можна віднайти мільйон причин -
Вмирати значно легше ніж лишатись.
Хіба, як є про кого турбуватись,
Хоч про кота, що залишається удома сам-один.
04.01.2022
2
0
204
Ну ось і все...
Ну ось і все... Відсвяткувала Новий рік.
Скінчилась швидко опівнІчна казка.
Змиваєш недоречні блискітки з повік:
"Пробачте, якщо зможете, будь ласка..."
Вода-злодюжка крАде макіяж;
Тобі не шкОда, ти й без нього більш ніж гарна.
Це тільки маска, вигадка, міраж;
У дзеркалі лишиться в ластовинні правда.
Ну й де ж обіцяний твій мужній принц?
Під бій курантів ти ж плела бажання,
Слухняна дівчинка просила собі приз:
Банального великого кохання.
А маєш стіл, брудні миски, вино
Насправді без смакУ і аромату,
Напам'ять уже вивчене кіно
І білий шум старого циферблату.
Все як завждИ, буденний сірий фон.
У ньому тонеш мухою в етері.
Все, що врятує зараз - тільки сон...
Який невчасний цей дзвінок у двері...
01.01.2022
1
0
220
Буває інколи всіх слів замало
Буває інколи всіх слів замало,
Щоб висловити те, що на душі.
Тоді вже краще б мову відібрало,
Щоб вивільнити простір для віршІв
Ще не написаних, розчинених в повітрі,
У ніжному тремтінні срібних рос,
У звуках павутинних струн на вітрі,
В озоновім смаку веснЯних гроз,
Наповнених лиш тишею по вінця,
Як через край - то краплями дощу...
Я їх не втримаю, і знов туди, де Трійця,
По східцях хмар на волю відпущу.
01.07.2021
2
2
174
