Чуда, Господи!
Любящий Бога не может напиться – Страх уронить каплю влаги на землю. Предков слова льются в душу водицей. Воды уносят пророчества, внемлю. Воды кричащие – воды Египта, Воды из скал по дороге в пустыне. Мысли потеряны, люди убиты, Вечность скрывает их души поныне. Душно, не спится, мешает одеяло. Звёздам открыто окно нараспашку. Было нам много, осталось нас мало. Я перед Богом последней букашкой. В капле, летящей осколком кристалла, Свет преломляется гранями мысли И на слова, как ударом кинжала, Лего рассыплется странно и быстро. Посох – ни разу не брошен на землю – Разом расцвёл – из ствола, не из почек, – Ангел пришёл ко мне в сон – ему внемлю, – Странным намёком в зелёных листочках. Помню летящие вопли молитвы, Бьющие в руки струёю фонтана, И нам навстречу летящие быстро Ангелов добрых серебряных стаи. Но не осталось от прошлого следа, Собрано лего скрижалей разбитых, Старое солнце вниз смотрит сквозь небо, Посох расцветший, слезою умытый.
2024-01-04 15:51:12
0
0
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3899
Мої слова
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4100