Наверняка
И пусть не предал никого, но всё ж Решеньем общим ухожу "под нож", А бывший брат мой, он сегодня враг, – От ветра реет надо мною флаг. От ветра реет или на ветру, Меня ж за шею и к нему к утру, А чтоб не ожил, чтоб наверняка: За борт – для рыб иль в сети рыбака. Не мне стоять на вахтах у руля, Не мне кричать: "Там впереди Земля". Вчера бы сам я мог покинуть борт, Но только был не мой, враждебный порт. Вот и ошибся, мне б найти тот мой. Жаль, позабыл пути к себе домой. Там те, кто ждал меня, уже не ждут. А я ослабил боль узлов от пут. И онемевшая ползёт рука Туда, где лезвие торчит клинка, Туда, где ждёт меня иль смерть, иль нет. А за душой лишь горсть надежд – монет. Пусть же корабль теперь – не мой ты, брат, Я рад, что жил, но умирать не рад. А вот и нож дрожит, болит рука. Наверняка теперь, наверняка.
2023-07-31 15:25:13
0
0
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
82
2
3323
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10919