Наверняка
И пусть не предал никого, но всё ж Решеньем общим ухожу "под нож", А бывший брат мой, он сегодня враг, – От ветра реет надо мною флаг. От ветра реет или на ветру, Меня ж за шею и к нему к утру, А чтоб не ожил, чтоб наверняка: За борт – для рыб иль в сети рыбака. Не мне стоять на вахтах у руля, Не мне кричать: "Там впереди Земля". Вчера бы сам я мог покинуть борт, Но только был не мой, враждебный порт. Вот и ошибся, мне б найти тот мой. Жаль, позабыл пути к себе домой. Там те, кто ждал меня, уже не ждут. А я ослабил боль узлов от пут. И онемевшая ползёт рука Туда, где лезвие торчит клинка, Туда, где ждёт меня иль смерть, иль нет. А за душой лишь горсть надежд – монет. Пусть же корабль теперь – не мой ты, брат, Я рад, что жил, но умирать не рад. А вот и нож дрожит, болит рука. Наверняка теперь, наверняка.
2023-07-31 15:25:13
0
0
Схожі вірші
Всі
Я тебе по-справжньому кохала...
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
2016
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12273