Я не боец
Я не боец и за нами охотятся. Меч его лёгок, остёр, но не длин. В бой вылетает счастливая троица Ангелов добрых, одним я храним. Мы с тобой вместе по жизни наплакались, Тихо скользишь за моею спиной. Правильным выбором, тайными знаками Твой продлеваю полёт, мой родной. Ангел, душа – это наше имущество, То, что при жизни и после храним, Связь наша с вечностью, горе, могущество – Пепел эфода* и камни под ним. Наша душа, это чудо невзрачное, Что предстоит пронести и отдать, Добрая капля надежды прозрачная, Старые: перстень Царей и печать. Сколько по жизни с тобою намаялись, Страхов и пота, любви за спиной? Как тебе в мире безбожном понравилось, Веры и боли кусочек родной? Чёрные ангелы, столько погублено Стали клинком твоим, звёздная высь. Верой моей, твоей кровью прорублена Белой надежда на вечную жизнь. * эфод – часть облачения первосвященника с драгоценными камнями в золотых гнёздах
2023-06-14 10:21:48
0
0
Схожі вірші
Всі
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2245
La lune
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1531