Любовь и вечность
Так создан мир: через года его, столетья Лишь только вниз течёт вода и всё на свете. И дом, где жизнь бурлит и плещет за карниз, – В конце концов на камни вниз, сквозь землю вниз. И всё, чему здесь удалось хоть раз родиться, Оно, как дождь идёт водой – дать всем напиться, Чтобы исчезнуть, раствориться меж камней. Я тост сказать готов, скорей прошу налей. Здесь согревая воды бродит солнца лучик, Он над поверхностью воды рисует тучи. Они заплачут, пролетая в вышине – Так урожай родит земля тебе и мне. Вот этот лучик называется любовью, А урожай земли даётся людям с болью. А через год всё повторяется опять: Рожать, творить, любить, чтоб снова умирать. Всё было зыбко, было тленно, преходяще. Мы мир творим, как будто ночью бродим в чаще. Ни на вершинах гор, ни в моря глубине Нет ничего, что сохраняет он вполне; Ни в мавзолеях, пирамидах, ни стихами. Скульптуры в пыль – не вечен мир, не вечны камни! Ни вечны слёзы туч, ни слёзы глаз моих, И даже горсти слов, впитавших этот стих. Но вечность есть, конечно есть, – её не знаем. Мы к ней душой, как тем пупком, когда страдаем, Когда с любовью вылетаем за карниз, И жизнь на камни, так душа стремится ввысь. Так мы даём ей, мы питаем вечность болью, Своей особенной прекрасною любовью, Своей молитвою, единственной судьбой, Словами песни, что возьмём в последний бой. Так вечность есть, она не здесь, её я знаю. Я для неё пишу, живу, люблю, страдаю. И даже выпав вниз, не кончив все дела, Через карниз я, камнем вниз, спою ей: "Ла!"
2023-08-02 09:54:01
0
0
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
44
34
8230
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
1370