Скрипач последних нот
Михаэль Казакевич
Покрыты белым инеем ресницы Забытых тел, ненужных никому. Агония так долго может длиться – Симфония противная уму. Сам дирижёр, застывший у пюпитра До самого прощального прости Не поднесёт глотка воды напиться Ни в фляжке, ни в стакане, ни в горсти. Лишь души, уходящие с любовью Сквозь кровь и грязь ужасных смертных ран, Уносят память с нестерпимой болью О жизни, превратившейся в обман. О, жизни! Вы разменные монеты, Дешевле газа вечной мерзлоты. Поля боёв, в симфонии одеты, Крадут у тел последние мечты. Молчанье дирижёра – равнодушие. Ни чем не воскресить, кричи иль плачь. От боли тел нисходят в бездну души, Кровавых нот отчаянья скрипач.
2023-08-28 06:20:26
0
0
Інші вірші поета
Перекрёсток желаний Изнеможение Бездна Пока не просох порох
Інші поети
Tina Bin
@Viktoriia_K
Схожі вірші
Всі
Я отпущу с временем дальше ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...
44
9
3239
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11870